Nadiia Yankova

💚

🖤 soy yo…

Стыд принадлежит не тому, кто обнажен и любит. Стыд принадлежит тому, кто делает из доверия оружие.

В детстве я обожала петь. Сама сочиняла песни и со всей отдачей, свойственной пятилетнему ребенку, скакала на диване, распевая несложные куплеты.

Но однажды меня попросили закрыть рот и не шуметь. В ту секунду детская песня оборвалась, а на её месте выросла долгая, многолетняя привычка ходить на цыпочках. Я искренне поверила, что звучать - значит быть неудобной. Что любовь и признание покупаются только тишиной и служением.

И я служила. Годами позже я выстраивала чужой быт, полировала чужую жизнь, пока однажды не испугалась собственного вида в зеркале. Из зеркала на меня смотрели два уставших, страдающих глаза. Сквозь них, с глубоким стоном, ревело мое первозданное нутро: «Это не твоя песня… уходи».

И когда я наконец решилась уйти, в ход пошел самый предсказуемый инструмент уязвленного эго. Мои самые личные, интимные фотографии были разбросаны по всей сети. Это был меткий выстрел в того самого пятилетнего ребенка: попытка оглушить стыдом, парализовать страхом, заставить снова стать невидимкой.

Какое удивительное свойство человеческой памяти: десятилетиями, а иногда и поколениями, опекать в себе чужие страхи.

Однако после любой зимы приходит весна, после спячки наступает пробуждение. А «продукт» человеческого невежества превращается в отличное удобрение. В какой-то момент ты перестаешь злиться. Ты понимаешь, что злиться на кого бы то ни было - значит признавать его власть. На смену злости приходит приятное ощущение себя. Себя живой, настоящей и «звучащей».

Публикую этот пост, с искренней нежностью ко всем тем, кто ищет, исследует, совершает первые неловкие шаги на пути к своей первозданной природе.

#путьйогини

Дика природа не визнає декорацій…

#йогамандри

Один з моїх вчителів, якось сказав: «йога - це не те що з тобою відбувається на килимці. На килимці ти лише відточуєш інструмент для пізнання себе, свого світогляду, оточуючої дійсності. І якщо в твоєму житті починають відбуватися зміни, які приносять тобі справжнє задоволення, тоді ти дійсно практикуєш йогу…»

У каруселі ділюсь фотами обʼєднаних пристрастю до пізнання, приємних поглядів в майбутнє, з міцною опорою в собі…

#йогопрактики #2025

Хтось з нас обожнює Париж, когось тихенько кличе Лондон…Одні пірнають в глибини морів, а інші прагнуть до зірок, у космос.
Мене завжди манила Мачу Пікчу…

«3112 метрів над рівнем моря», - спокійно сповіщає мені Мачу, коли нарешті я ступаю на її вершину…Цікаво, де знаходиться той самий «старт»? Де саме починається підйом до неї?

Мабуть десь там, в батьківському гнізді, коли дізналася про існування інків. Чи десь раніше, в сні прийшли вони до мене й спокусили…

Колись мій старий добрий друг запрошував мене в Перу вивчати інків. Тоді ще було зовсім «не до них». Карʼєру я робила, багато працювала…

В одному з мандрувань, поблизу Тейде, я насолоджувалась краєвидом. І хтось шепнув мені тоді у вуха: «це як у інків, десь поблизу Мачу». Слова ці дуже схвилювали…Бажання познайомитися з нею стає сильнішим. Тремтіть усе моє нутро…

І ось, білети на літак, валіза зібрана. Не віриться що вже вона так близько. 3112 метрів чи майже все життя? Де починалась ти? І де скінчишся?

І знаєте, що зрозуміла я? Вірніше, що вершина сповіла до мене?:
- «Початок» і «кінець» - не так суттєві. Важливий лише шлях. Бажання наші, ніби-то маяк, - у темряві висвічують дорогу ❤️

#йогомандри #МачуПікчу #роздуми #осмислюючиреальність

«Колись мій старий добрий друг запрошував мене в Перу вивчати інків. Тоді ще було зовсім «не до них». «Карʼєру» я робила, багато праці було…»

«Початок» і «кінець» дивись у каруселі…

#йогомандри #МачуПікчу #роздуми #осмислюючиреальність

Несподівані усвідомлення, нові кроки, тендітні спроби, а іноді - круті піке, глибокі вдихи, відкидання старих забобонів, занурення у невідомість…

- їм було страшно?
- іноді…
- цікаво?
- неймовірно…

Багато нових відкриттів учні зробили під час зимових його-семінарів.

Ми з колегами, друзями команди щиро радіємо за вас, - енергійних, живих і натхнених до змін. Вітаємо із новим досвідом.

І до нових пізнавальних, не менш цікавих зустрічей🩵

#йоґомандри #уфй #йогибезкордонів

Наразі все більш трендовими стають практики «лікування посудом». Красива юна дівчина або кудлатий хлопець в аладінах елозять палицею по мисці, зваблюючи до просвітління - чи то своєю соковитою юністю, чи то приємним дзвоном чашки. Досить оригінальний «кейс», поданий під соусом духовного зцілення.

Притаманна мені допитливість змусила розібратися, який саме цілющий ефект мають ці практики. Що за «магія» ховається за їхньою дією?

В буддійських писаннях знайшла деякі настанови, які повчали монахів, як саме слід ставитися до ритуальних предметів. Зокрема, в текстах йдеться про чаші, які використовувалися лише для збору подання.

Але несподіваним і досить цікавим стало виявлення того факту, що автором саме «співаючого кейсу» є один молодий торговець із Катманду, який у 1960 році помітив, що чаші видають звуки, і сказав: «Вони співають!».

Саме з цієї пригоди посуд починає «співати». Над чашками посилюється флер чарівності й чудодійної сили. На їхню честь проводять ритуальні трапези, їм присвоюють казкові назви, відкривають музеї. Потужна маркетингова машина перетворює предмет, що слугував ритуальним посудом для збирання алмозин, на «могутній засіб зцілення».

Отже, співаючи чаші - цікавий гібрид давніх посудин і сучасного культурного феномена, чия звукова «магія» народилася не в монастирях Тибету, а в ремісничих лавках Катманду XX століття та, завдяки успішним маркетинговим компаніям, здобула гучний успіх на Заході…

P.s. Під час моїх йоґо-мандрів буддійськими місцями, зустрічала деяких торговців чашами, які із непідробною допитливістю цікавились: «чому люди із Заходу обирають цю утварь з таким завороженим поглядом?». А більш кмітливі вже й там «відкривають чакри» за допомогою «чудодійного» звучання.

#осмислюючисучасність #йога #поглядсучасногойога