Ірина Третьякова

💭 Затиснута щелепа + замовчені слова = птоз

Багато хто помічає: з роками обличчя ніби «сповзає». Опускаються куточки губ, з’являються носогубні складки, шкіра втрачає тонус. Ми зазвичай звинувачуємо час або гравітацію. Але дуже часто причина — у напрузі, яку ми носимо всередині. Особливо, якщо птоз ранній.

🦷 Затиснута щелепа — це не просто м’язова звичка. Це тілесний спосіб мовчати, коли хотілося б сказати. Коли ми стримуємо емоції, слова, біль або гнів, тіло шукає, де це утримати. І часто воно робить це саме тут — у нижній щелепі, в м’язах обличчя, шиї.

Коли щелепа постійно напружена:
— погіршується кровообіг;
— спазмуються лицьові м’язи;
— порушується лімфоток;
— обличчя поступово «сповзає» вниз.

А ще, ми цей «патерн» переносимо в нічний сон, і навіть там продовжуємо стискати зуби і опускати куточки губ.

Це те, що ми називаємо психоемоційним птозом — коли обличчя втрачає тонус не через вік, а через невисловленість, затиски.

💬 Кожне «проковтнуте» слово залишає слід. Тіло пам’ятає навіть те, що свідомість забула.

Зараз у групі моєї нової програми ми багато про це говоримо і практикуємо - бо саме так відкривається і створюється харизматичний гарний голос.

А поки ми намагаємося утримати все всередині, м’язи тримаються за старі історії, як за броню.
➡️➡️➡️

Перед початком Zoom з моєю тестовою групою, я читала чергову статтю про вплив GPT та підводні камені його застосування.

Головна думка - це те, що він не голова, а руки. І створювати він не може, тільки аналізувати. А якщо ви creator, і намагаєтесь щось створити за допомогою ШІ, то буде не те, що вам хотілося, бо спершу він має вивчити ваше бачення чи методику.

У результаті ми часто бачимо і чуємо те, що зараз відбувається у більшості: шаблонні смисли, однакові тексти, в яких не відчувається енергії і які складно дочитати до кінця. Мало хто може зробити GPT справжнім помічником.

Так от я провела паралель з голосом.
Я завжди так роблю з усім, що читаю чи дивлюсь 🤣
Поставлений голос (той, що дикторський і звучить шаблонно) - це як GPT. Не чіпляє, звучить штучно, треба знати, коли і в яких випадках його правильно застосовувати.

Це не ваша суть, харизма і автентичність. Максимум - це просто інструмент, яким ви можете керувати, як руки ШІ.

Зроби 1,2,3 на курсі з постановки голосу звучить як готовий промпт. Результат очікуваний, стабільний, шаблонний.
А ваш унікальний стиль мовлення, звучання чи співу - це вже цілий Всесвіт (як мета 😅)

Тому ніяких більше курсів, на яких більшість зливається та не дивиться уроки в записі. Це буде новим трендом 2026, і саме це я тестую у моїй групі зараз перед тим, як запропонувати це вам.
Ух 🌪️

Харизма голосу = управління настроєм компанії.
🚘 На вихідних ми їхали з друзями в машині і розмовляли. Я деякий час мовчала і просто слухала і спостерігала свої відчуття голосів. В машині це особливо чутно, чийсь голос «ріже» простір і навантажує, важко слухати і хочеться закрити вуха, а інший - ледь чути, глухий та тихий, млява дикція, мʼязи не в тонусі - і як наслідок - погана вимова англійською (в нас інтернаціональна компанія). Кожен проявляв свою історію через звук.

Стало якось шумно, гамірно і хотілося змінити обстановку. Я зробила експрес налаштування (спец тон голосу на заспокоєння, внутрішній посил, ментальний намір), і заговорила.

В момент стало тихо, понизилось напруження, я спостерігала, як: в когось розслабляються плечі, в когось змінюється положення тіла, хтось відкинувся на спинку.

Тобто всього за декілька секунд я задала новий тон розмови і в цілому настрою.
Ви не уявляєте, скільки «фішок» можна застосувати і впливати не тільки на настрій чи хід розмови, а створювати нову реальність через свій голос.

Харизма голосу не в його «поставленості», не в гучності, не в «низькості».
Це сукупність декількох елементів.
Про них розказую в своєму клубі (активне посилання у шапці ⤴️)

Ці навики комунікації - новий рівень життя. В якому ви не тільки можете щось змінювати, а меншими зусиллями досягати бажаного.

Цими вихідними я була на фестивалі Palo Alto Fest з компанією друзів і познайомилася з дівчиною на імʼя Аіша (так, так, саме як в тій пісні). Вона етнічна пакистанка, але все життя прожила в Чікаго.

😏 Я одразу зчитую людину через голос, бо на відміну від зовнішності, голос дає найрозгорнутішу інформацію про людину, її характер, стиль поведінки, спосіб життя та передає страхи. (Зчитувати цю інфу можна навчитись тільки через проживання і звільнення свого голосу)

Її голос - трохи “raspy”, такий з піском ✨ (обожнюю), в деяких моментах я б сказала, пісок ставав майже камінням… Для мене це показник того, що людині дуже важливо, до «хрипу» в голосі, щоби її почули, оцінили. Довести, що вона має право бути почутою.

👀 Коли на неї звертали максимум уваги та слухали, її голос ставав глибшим і водночас ніжнішим. Потім, пізніше, ми з нею говорили про це, і вона почала звертати увагу, дивуючись моїм порадам: ого як це працює! Я їй підказала, як можна привернути увагу швидше, не доводячи голос до хрипу і затиску, і по-трохи почало виходити вже того ж вечора ✨😎

От і скажіть мені «та мені ні для чого займатися голосом, я не збираюся виступати чи вести блог». Але голос - це про життя, і якщо людина збирається в принципі жити 🙈, то голос - саме про це. Про бути почутою близькими, друзями. І бути почутою саме собою, справжньою, відкритою, унікальною і неповторною, яким і є голос. Без необхідності підвищувати тон до затиску і хрипу.

Я ще згадала свою історію, коли в школі чи універі говорила з місця правильну відповідь, мене не чули, а потім хтось її повторював і його хвалили. Бляха, це так бісило! 😡 Кому знайомо?

P.S. На останній фото затемнення місяця. Ви теж бачите очі, ніс і рот? 😅

40

В своє 40-річчя сьогодні рефлесувала на тему віку.
І я щось не розумію в трендах. Якісь там цифри, хтось комусь каже, що виглядає молодше, ніж є. Це цінність?

Я не розумію, яка різниця, на скільки років ти виглядаєш, комусь це подобається, хтось чомусь заздрить, хтось когось тригерить, а інші хейтять.
Можна захоплюватися проживанням саме свого віку, хіба ні? Нам же ніколи більше не буде потім стільки, як зараз? А коли тоді проживати кожен з дорогоцінних років? В 60 проживати свої 40? А в скільки тоді проживати 60, у 80? А 80 тоді коли?

Можливо, ми завжди комусь занадто старі чи молоді. Тоді навіщо ці «мені ще не» чи «мені вже аж»? І я не тільки про зовнішнє, а і внутрішні процеси.

І хто, врешті-решт сказав, як треба виглядати, наприклад, у 40? Може, так і треба виглядати, як є, і особливо якщо тобі з цим ок? Це як з голосом: хто сказав, що поставлений «правильний» голос має обов’язково бути низьким? А як же тоді голос, якого от більше немає такого в світі, він хоче на волю, хоче бути прийнятим, звучати тобою, бути собою.

Сьогодні не хочу підбивати підсумки чи будувати мега-плани, хочу просто бути в моменті, і в мене, здається, непогано це виходить. А от це вже цінність.

Тебе не чують? Можливо, справа не в словах…

Ти можеш сказати дуже правильні речі.
Але тебе перебивають. Не помічають. Ігнорують.

А інші кажуть просте — і весь зал затихає.
Бо їх голос звучить як позиція. Як впевненість. Як авторитет.

Річ не в гучності.
І не в словах.
І не в словарному запасі.

А в тому, як ти звучиш.

👉 І якщо ти давно відчуваєш, що всередині більше, ніж виходить назовні — це знак.
Знак, що час повернути собі силу звучання.

Не сцену. Не дикцію. А себе — без напруги, без страху, без “правильності”.
Писати. Говорити. Презентувати. Просити. Відмовляти.
Бути собою, яку чують.

👂 Хочеш спробувати — залишайся тут.
Є простий спосіб перевірити,
чи дійсно справа у голосі.

Сьогодні я запитала ChatGPT: Щоб ти зробила, якби мала вільний голос без затисків?
Ось що вона відповіла ➡️➡️➡️

Вона мене вже досить непогано вивчила. Хай це звучить трохи магічно чи трохи розмито, але це саме те, до чого я веду в своїх програмах. Завдяки інструментам і технікам в тому числі.

З 18 по 20 липня я проведу безкоштовний 3-денний інтенсив «Твій голос - твій хід». Буду вести вас в той стан, що описав GPT. Активне посилання вже у моєму клубі в ТГ (шапка профілю).
Приєднуйтесь і не забувайте ділитись посиланням з друзями ✨

✨Як я почала співати. Частина 7✨
⠀
Якби я писала автобіографічну книжку, то попереду на вас чекало б ще з двадцять частин пригод і розповідей про мою юність, силу і дурість 😄
Але тут я лише згадаю, що всі ці метання, загоєння ран, внутрішні пошуки й біг по колу сильно відволікали від головної музичної мети. Звісно, згодом усе складе́ться в єдиний пазл, але не зараз.

За цей період я:
1. Виграла green card у США (в лотереї), політала, пожила, повернулася, повторила.
2. Усвідомила, що хочу співати не сама, а в рок-гурті.
3. Записала кілька попсових треків і остаточно переконалася у попередньому рішенні. Потім ще кілька разів передумувала назад 😂
4. Намагалась вирішити проблему високих нот криком і екстрим-вокалом.
5. Писала пісні.
6. Забрала всі документи з Політеху.
7. Закінчила музичне училище.
8. Зрозуміла, що в мене купа проблем із голосом, і ніхто точно не знає, чому.
9. Вирішила переїхати до Києва й продовжити навчання.
⠀
👩🏻‍🎓 Я вступила на 3 курс університету на естрадний вокал і, хоча дива не чекала, але, якщо чесно, сподівалась, що якщо мене й не навчать співати, то хоча б поділяться сценічним досвідом, а головне — досвідом викладання. 👩🏻‍🎓
У різні періоди життя з різною інтенсивністю я продовжувала викладати.
⠀
🎼 Повне розчарування в нашій системі музичної освіти прийшло неочікувано швидко. Викладачі не приходили на заняття, не було жодної системи або хоч якоїсь методики, студенти, які ходили постійно, й ті, хто з’являвся лише на іспити, отримували однакові оцінки. Я відчувала, що втрачаю час, і ходила на пари «для галочки». Озираючись на кількість студентів музичних вишів, які приходили й досі приходять із мільйоном запитань про голос і повним нерозумінням базових фундаментальних речей, можу сміливо сказати: йдіть до конкретного викладача, а не просто вступайте в інститут «на вокал». Там немає того, що ви шукаєте.
⠀
🚨 Одного разу після уроку вокалу в універі я вийшла з шаленим болем у горлі, який переслідував мене постійно. Він розрісся до гігантських масштабів...

(Продовження в моєму клубі у ТГ «Голос без меж»)

✨ Моя історія. Частина 6✨

Мене зарахували до двох навчальних закладів — політех і музучилище. Обидва — денна форма. Я поселилась у гуртожитку політеху — і все почалося 😵‍💫.

До цього я й гадки не мала, що можу бути трудоголічкою. Мені здавалося: чим більше я роблю, тим більше я встигаю. Я одразу вирішила залишити синдром відмінниці в школі — і весь перший рік навчалась із чітким баченням свого майбутнього. Багато предметів, але не всі. Інформацію я сприймала виключно з позиції: «Що це мені дасть через 5 років».

Мені й цього здалося замало — я пішла співати в ресторан. Почала викладати. Допомагала у вокальному клубі політеху студентам з піснями, високими нотами тощо. У мене голос і далі ділився на глибокий низ і вже сформовані верхи — але академічні. Нам ввели обов’язкові години академічного вокалу — і все пішло по одному місцю 🤦🏻‍♀️. Здавалося, ноти високі є, але ЦИМ звуком співати? Це точно не те, що я люблю…

Я намагалася довіритись викладачам. Здавала академічну різницю в музучилищі, паралельно намагаючись наздогнати одногрупників, а в політеху до кінця року з’являлася все рідше. На щастя, мене взяли співати в команду КВН, і мене постійно відпрошували на репетиції 🤡
⠀
Але проблема різких переходів між нотами цілодобово розривала мені душу. Минув рік, а змінилось небагато. У мене часто (майже завжди) боліло горло, і я постійно отримувала в ЛОРа або фоніатра довідки з умовним діагнозом «не співати», які успішно ігнорувала. Одного разу, приїхавши в рідне селище, співаючи Cranberries на лавці під гітару, знайомий сказав, що раніше я співала краще. Ну все. Привіт, криза 😓

Я зрозуміла, про що він. Оперні верхи, насичене вібрато, перебільшене легато. Я і мій голос почали перетворюватись на «універсального солдата», якому пряма дорога в ресторан із Ротару і романсами. Були довгі розмови з викладачами. Як співає Х’юстон? Агілера? Як так? Що це за техніки?

«Просто такий голос» — але я не вірила.

Я зрозуміла, що розчарувалася у всьому. І що я не знаю, чого хочу. Треба щось вирішувати і змінювати. Я нікому не довіряю. Я не хочу співати «Володимирський централ» у ресторані навіть за 100 доларів. Це шлях в нікуди.
➡️➡️➡️

✖️Сором і його вплив на голос✖️

Культурний пласт нашої країни ставить відбитки в поколіннях.
Затиски, синдроми хороших дівчаток та хлопчиків, присоромлення і відчуття провини… Всі ми там були чи є. Тільки от не хочеться передавати це нашим діткам та наступним поколінням. Отже, всім нам присвячується.

😤Я хороша😤
⠀
Я хороша, не вередуватиму.
Я хороша, не ревітиму невчасно. Буду тихою при людях, щоби щось не подумали, буду зручною.
Я хороша, намагатимуся правильно вчитися.
Я хороша, зроблю все, щоб ви мною пишалися, мамо, тату. Щоби вам за мене не було соромно, я буду соромитися ще більше, бо так же правильно? Я хочу бути правильною, а люди, які правильні - вони соромʼязливі, вони погоджуються з іншими і не суперечать.
Я хороша, буду такою ж правильною, співчутливою, доброю. Спочатку до всіх, а до себе вже якось потім. Я не буду злитися і піднімати тон голосу, і взагалі говоритиму тихо, щоб не заважати. Бо коли я голосна: дзвінко сміюся чи вию як білуга - іншим некомфортно, тож тссс 🤫
Ці мої емоції не до місця.
Я хороша, я догождатиму, мам, пап.
Потім я не буду «мати» голосу чи права його собі мати, заповнювати своїм сміхом та присутністю простір навколо, передаватиму це наступним поколінням. Приховуватиму свою сексуальність і живість, стисну мʼязи і терпітиму далі…
⠀
Це в тій чи іншій мірі про всіх нас. Таких хороших, «наших людей» видно за версту. Їм завжди потрібне схвалення, їм підтверджувати, що вони хороші, добрі, роблять все правильно, як треба, і цим добре маніпулюють інші.
⠀
Голос хороших правильний, скромний, старанний і часто на фальцеті (неповному змиканні зв’язок, хоровому співі). А ще нудний, малоемоційний, одноманітний. Тому що викреслили більшу частину себе. Частину життя, що ллється через тіло.
➡️➡️➡️