22/08/2026
Є міста, які просто красиві.
А є ті, в яких тобі добре.
Жирона для мене саме така. ❤️
Так, тут ті самі красиві середньовічні вулички, будинки, сходи, атмосферні дворики… Але ще тут якось спокійніше. Можна просто гуляти, дивитися навколо, не поспішати й не думати кожні п’ять хвилин, куди подівся твій телефон і чи все ще він у тебе в кишені 😅
Вчора ми гуляли Жироною, сміялися, говорили про все на світі — і раптом зрозуміли, що цей тиждень уже закінчився.
Сьогодні хтось їде в Україну, хтось — у Португалію.
І знову валізи, дороги, аеропорти й оце наше вічне «ну давай, ще побачимось»…
Війна дуже дивно розкидала людей по світу.
Хтось тепер живе в іншій країні, хтось в іншому місті, хтось за тисячі кілометрів. Але іноді трапляється маленьке диво: ви все-таки опиняєтесь за одним столом, замовляєте щось поїсти, відкриваєте пляшку вина і через п’ять хвилин говорите так, ніби ніхто нікуди й не їхав.
А ще вчора ми зустріли хлопця, який колись тренувався в мене в . І я знову подумала, скільки всього залишилося в моєму житті від того періоду.
Smartass подарував мені не тільки роботу.
Він подарував дуже багато людей, історій, дружби, сміху й спогадів, які я досі ношу з собою.🖤
І, мабуть, це одна з найцінніших речей у житті — коли люди залишаються з тобою навіть тоді, коли змінюються міста, країни й обставини.
Швидко пролетів наш тиждень.
Але я дуже вдячна за ці кілька днів.
За Жирону.
За вечори без поспіху.
За розмови «про все і ні про що».
За людей, яких можна не бачити роками, але зустріти — і одразу відчути своє.
Бо, зрештою, дім — це не завжди місце.
Іноді це люди, з якими можна просто сісти ввечері й сказати:
«Ну що, розказуй. Що в тебе нового?» ❤️
А потім говорити до ночі, бо, як виявляється, за тиждень назбиралося дуже багато нового. 😅
