18/02/2023
«Знаєш, Оля, я більше не планую повернення, - сказала мені моя подруга, - не то що зовсім не планую. Я перестала його планувати. Я ніби тут, хоча насправді - не тут і не там. Я досі не стала тут своєю, але точно не своя вдома. Я можу знайти тут класну школу для дитини, можу ходити на вихідні в гарний музей, можу не зриватися в коридор від гулу літака, але я ніколи не буду тут «в тапочках»
Я подивилася на неї: «в тапочках»?
«Так, в тапочках, - посміхнулася вона, - знаєш, це коли ти приходиш додому, знімаєш вуличне взуття, вдягаєш улюблений домашній одяг... і тапочки. Символ того, Що ти вдома. Символ безпеки та захищеності. Тапочки»
Я дивилась крізь неї та згадувала свої 6 місяців на складі в Польщі. І свою першу ніч в піжамі. І своі перші тапочки. І рішення повертатися.
«Я не жаліюся, - вона видихнула, - я просто намагаюся пояснити, що ця безпека коштує мені всього, що в мене було. Вона коштує мого дому, коштує моїх друзів, коштує соціального капіталу та звʼязків, що напрацьовувала роками, коштує впевненості в завтрашньому дні. Все моє колишнє життя - ціна, яку я заплатила за свою безпеку»
Я слухала її і намагалася зрозуміти. Щось розповіла про теорію ймовірності влучення ракети саме в твоє ліжко.
Розповіла, які красиві люди в Києві і які смачні сніданки на Подолі.
«Мені страшно, - вона зробила паузу, - мені страшно, що за цей рік люди там і люди тут билися в таких різних битвах, пройшли через таку кількість різного болю, що перетворилися на племʼя виїхавших і племʼя залишившихся. І цим двом племенам майже неможливо зрозуміти одне одного»
Ми спробували ще одну паузу. Я спостерігала за собою, не виїхавшою і виїхавшою одночасно. Спостерігала за собою, яка бачила біль тих, хто виїхав, і щодня бачить біль тих, хто лишився. Я спостерігала за собою, яка засуджує неготовність повернутися і одночасно розуміє неможливість повернутися.
«Знаєш, - нарешті сказала я, - вдома теж є люди, які не виїхали, але їх там ніби нема, і за кордоном є ті, хто виїхав, але вони насправді тут. Пліч о пліч. Нема племені тих, хто тут, і тих, хто там. Є племʼя, яке живе Україною, і племʼя, яке живе своїм життям. От і вся різниця. Вона не географічна»
—————————
Текст не мій. А стан душі мій.