ABel's profi view

ЮВІЛЕЇ ДНЯ (13 вересня)
130 РОКІВ тому в містечку Бредфорд (графство Йоркшир, Велика Британія) народився відомий британський романіст, есеїст, драматург та театральний режисер
— Джон Бойнтон ПРІСТЛІ
Закінчив з відзнакою Триніті-Голл Кембриджського університету. Працював журналістом.
Взяв участь у Першій світовій війні в 10-му піхотному батальйоні.
У 1922 році переїхав до Лондона, де розпочав кар'єру професійного літератора. Писав книжкові огляди, рецензії, есеї.
Перша літературна слава прийшла до Прістлі після публікації романів «Добрі друзі» та «Вулиця Ангела». За роман «Добрі друзі» Пристлі отримав премію James Tait Black Memorial Prize.
У 30-ті роки Прістлі пробує себе як драматург, він публікує свою п'єсу «Небезпечний поворот»
Під час Другої світової війни Прістлі працював диктором «Британської мовної корпорації»
Тривалий час Прістлі був керівником двох лондонських театрів, де з успіхом поставлено 16 його п'єс.
Заголом бібліографія Прістлі налічує 11 романів, 36 п’єс, 3 ессе та автобіографію.
Кавалер ордена Заслуг

100 РОКІВ тому в Ліоні народився відомий французький композитор, автор саундтреків до багатьох фільмів
— Моріс Алексис ЖАРР
Вчився на інженера-електрика в Ліонському університеті, проте пізніше поступив в Паризьку консерваторію, де займався по класу ударних інструментів і композиції.
На початку п'ятдесятих працював музичним директором Національного Народного театру в Парижі. Писав твори для оркестру, музику до численних драматичних спектаклів, але широку популярність здобув в основному завдяки своїй роботі в кіно.
Перший міжнародний успіх прийшов до композитора в 1963 році, коли він був удостоєний премії «Оскар» за музичний супровід до пригодницької епопеї прославленого британського режисера Девіда Ліна «Лоуренс Аравійський». Подальша співпраця з Ліном принесла композиторові ще два «Оскара» — в 1966 році за фільм «Доктор Живаго» і в 1985 за «Поїздку до Індії».
Жарр написав музику до більш ніж 150 кінокартин і співпрацював з такими режисерами, як Альфред Хічкок, Лукіно Вісконті, Джон Х'юстон та інші.
Окрім «Оскарів» відзначений преміями: «Золотий глобус» (4), «Греммі», «BAFTA» (2), «Сезар» за визначні заслуги у кінематографі, Європейської кіноакадемії за досягнення у світовому кінематографі, «Золотий ведмідь»

"НОВОНАРОДЕНА ДНЯ"
Сьогодні свій День народення відзначає чудова українська актриса театру і кіно та просто чарівна жінка
— Лариса КАДИРОВА
Народилася у Ташкенті.
Закінчила драматичну студію при театрі імені М. Заньковецької (1963) та Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого (1981).
Працювала у Львівському українському драматичному театрі імені М. Заньковецької (1963—1993). Паралельно з роботою в театрі Лариса Кадирова навчалась на мистецтвознавчому факультеті художнього інституту імені І. Репіна Ленінградської Академії мистецтв.
З 1993 року — актриса Національного українського драматичного театру імені І. Франка та театру «Сузір'я».
З 1993 року — президент міжнародної благодійної організації «Міжнародний інститут театру» (Український центр), з 1998 — професор Національної музичної академії імені П. Чайковського.
Народна артистка Української РСР (1982). Лауреат Шевченківської премії за 2008 рік. Лауреат Театральної нагороди імені Марії Заньковецької. Незмінний директор Міжнародного театрального фестивалю жіночих монодрам «Марія» з часу його заснування (2004).
Фото з власного архіву (©)

РОКОВИНИ ДНЯ
19 серпня 1883 року в місті Сомюр (Франція) народилася дівчинка, яка істотно вплинула на європейську моду XX століття.
- Габріель Бонер (Коко) ШАНЕЛЬ
Це була не лише витончена та приваблива жінка, але ще й мудра.
Дослухайтесь до її думок:
„Все в наших руках, тому їх не можна опускати“
"У вас не буде другого шансу справити перше враження"
"Прийнято вважати, що розкіш - це протилежність бідності. Ні, розкіш - це протилежність вульгарності"
"У долі немає причин без причини зводити сторонніх"
"Дбаючи про красу, слід починати з серця і душі, інакше ніяка косметика не допоможе"
"Не буває негарних жінок. Бувають ліниві"
„Старість не захищає від кохання, але кохання захищає від старості“

ЮВІЛЕЇ ДНЯ (2 серпня)
190 РОКІВ тому у місті Кольмар народився відомий французький скульптор XIX століття.
— Фредерік Огюст БАРТОЛЬДІ
Після смерті батька, родина оселилась в Парижі. Юнак навчався в Національній школі красних мистецтв, де опановував і архітектуру, і живопис. Художню кар'єру Фредерік почав архітектором у рідному місті Кольмар, де мати мала велику оселю.
Під час франко-пруської війни скульптор з італійським походженням Бартольді служив ад'ютантом у Гарібальді, національного героя Італії.
Першим скульптурним монументом Бартольді став пам'ятник генералу Раппу в тому ж Кольмарі.
Але головною працею скульптора став відомий на весь світ монумент «Свободи» і його побудова в Нью-йорку, Його урочисто відкрив 28 жовтня 1886 року тодішній президент Сполучених Штатів Гровер Клівленд.
В 1882 р. Бартольді отримав Орден Почесного легіону.

100 РОКІВ тому у місті Харкові народився український живописець і педагог
— Олександр ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
Вчитись малярству почав в гуртку малювання при Харківському палаці піонерів.
Брав участь у війні.
Протягом 1947—1953 років навчався у Харківському художньому інституті. Після здобуття мистецької освіти викладав у ньому, а з 1963 року, після реогрганізації інституту, — у Харківському художньо-промисловому інституті (доцент з 1970 року; професор з 1978 року).
Одночасно з викладацькою діяльністю у 1972—1976 та 1981—1998 роках очолював секцію живопису Харківської організації Спілки художників України
Працював у галузях станкового та монументального живопису. Створював жанрові картини, пейзажі, натюрморти.
Брав участь у республіканських виставках з 1951 року, всесоюзних — з 1955 року, зарубіжних — з 1954 року.
Член-кореспондент Академії мистецтв України
Заслужений діяч мистецтв УРСР з 1967 року;
Народний художник УРСР з 1984 року.
Відзначений державними нагородами та срібними медалями Академії мистецтв СРСР (1967) та імені Митрофана Грекова

ЮВІЛЕЙ ДНЯ
195 РОКІВ тому в Нью-Йорку народився відомий американський письменник
— Герман МЕЛВІЛЛ
Дитинство Мелвілла минуло у великому домі, у достатку, навчався він у привілейованій школі. Раптова смерть батька у 1832 році змусила Мелвілла, котрий не бажав обтяжувати близьких, розпочати самостійне життя: він працював клерком у банку, шкільним учителем, на хутряній фабриці.
У 1837 році вперше вийшов у море юнгою. У січні 1841 року, охоплений жаданням пригод, завербувався матросом на китобійну шхуну «Акушнет» і вирушив у плавання. На кораблі Мелвілл зіткнувся з жорстокими порядками.
У липні 1842 року під час стоянки у гавані Нукухіві (Маркізькі острови) він разом із товаришем Тобі залишив «Акушнет» і провів, вочевидь, близько місяця, з місцевим племенем тайпі, за яким закріпилася слава канібалів. Від аборигенів він утік на сіднейській шхуні «Люсі Енн», мандрував деякий час, поки не осів на Гаїті. Там він влаштувався на американське військове судно «Юнайтед Стейтс» і повернувся на батьківщину у жовтні 1844 року.
Майже три з половиною роки, проведених на морі, збагатили Мелвілла неоціненним запасом вражень. Це лягло в основу багатьох його книг, визначило своєрідність його творчості як видатного митця-марініста. Його найвідоміший роман «Мобі Дік» (1851) був написаний на основі реального досвіду.
Хоча більшість творів Мелвілла не мали популярності за життя автора, нині є одним з найзгадуваніших американських письменників. Недооцінений сучасниками, він був уславлений лише в XX столітті із запізненням, але беззастережно прийнятий у пантеон великих майстрів світової та національної культури.
На честь Мелвілла названо кратера на Меркурії

ЮВЫЛЕЙ ДНЯ
110 РОКІВ тому у Курбевуа (Франція) в іспанській аристократичній сім'ї народився один з найпопулярніших французьких акторів, що працював переважно у комедійних фільмах Луї Жермен Давід де Фюнес де Галарса, чи коротше
Луі де ФЮНЕС
Хлопчик досить вільно говорив трьома мовами: французькою, іспанською та англійською, захоплювався малюванням і грою на фортепіано. Але не пов'язував себе з мистецтвом.
Частину життя Луі пропрацював бухгалтером, кушніром і навіть чистив взуття. Щоправда, він обожнював займатися музикою і часто писав власні п'єси. Замолоду виступав на паризьких сценах як комік. Захоплювався цим, адже йому подобалася публіка.
Після закінчення війни Луї випробовував свої акторські здібності і знявся у фільмі «Барбізонські спокуси» (1945). Це стало початком його професійної акторської кар'єри. Знявся у 153 фільмах. В одному фільмі виступив режисером, а також був сценаристом шести кінострічок. У багатьох фільмах був головним героєм.
Луї де Фюнес мав хобі — садівництво. Вивів новий сорт троянд, який назвали його іменем.
За неперевершену акторську майстерність отримав нагороду «Сезар» у 1980 році
Кавалер Ордену Почесного Легіону

ЮВІЛЕЙ ДНЯ (30 липня)
110 РОКІВ тому в с. Дмитрашківка Ольгопільського повіту Кам'янець-Подільської губернії (тепер — Піщанський район Вінницької області) народився видатний український хоровий диригент і педагог
— Павло МУРАВСЬКИЙ (Моравський)
Його першими вчителями й наставниками з музики були дядько по матері Сергій Могилевський та двоюрідний брат Степан Білянський, який співав у хорі під керівництвом Миколи Леонтовича. Павло разом з дядьком Сергієм співав у сільському академічному хорі, яким керував його двоюрідний брат. Степан також навчив Павла грати на скрипці.
За наполяганням родичів юнак поїхав до Києва вчитися музиці. Він успішно здав вступний іспит у Київську музпрофшколу (невдовзі реорганізована в Київський музичний технікум), в приймальній комісії якої були такі видатні митці як Левко Ревуцький, Борис Лятошинський, Григорій Верьовка, Гліб Таранов. Після закінчення технікуму у 1934 р. працював учителем музики в середній школі м. Чорнобиль і керував дитячими хорами.
У 1936, за наполяганням дядька Муравський вступив на диригентсько-хоровий факультет Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського, яку закінчив у червні 1941 року. Навчання поєднував з виконавською та педагогічною діяльністю: диригував самодіяльним хором заводу «Арсенал» (1938-40) та вокальним ансамблем Українського радіо (1940-41).
В роки війни навчався в Військово-морському училищі протиповітряної оборони У 1942-1943 роках лейтенант Муравський командував зенітним взводом Північної Тихоокеанської флотилії та керував полковим хором флотилії. У 1943 р. старший лейтенант Муравський організував Червонофлотський ансамбль пісні й танцю Північної Тихоокеанської флотилії та був його художнім керівником і головним диригентом до 1946 р. У 1946 р., у зв'язку з захворюванням, Муравського перевели на Чорноморський флот, а невдовзі демобілізували.
Після демобілізації за рекомендацією своїх учителів Л. М. Ревуцького та Г. Г. Верьовки Павло очолив львівський, тоді ще обласний хор «Трембіта», який через п'ять років переріс у Державну академічну хорову капелу. Під керуванням Муравського «Трембіта» досить швидко стала в ряд найкращих хорових колективів Радянського Союзу. Паралельно, у 1948—1955 роках викладав у Львівській консерваторії.
З 1964 по 1969 рік Павло Муравський — художній керівник і головний дириґент Державної заслуженої академічної хорової капели «Думка», в цей період одержав звання народного артиста УРСР.
З 1965 працює за сумісництвом художнім керівником студентського хору та старшим викладачем кафедри хорового дириґування Київської консерваторії. З 1969 на постійній викладацькій роботі (з 1971 — професор) у Київській державній консерваторі (з 1995 — Національна музична академія України) та на посаді художнього керівника й головного диригента хору студентів диригентсько-хорового факультету.
Під орудою Муравського студентський хор проводив гастрольну діяльність, здійснив низку записів хорової літератури, зокрема у 1977 році — 37 творів М.Леонтовича. Велику творчу перемогу здобув хор на Міжнародному хоровому фестивалі в Канаді в 1993 році, виборовши місце серед 84 хорів з різних країн світу.
За своє довге життя (100 років) Павло Муравський виконав і записав на платівки, касети і компакт-диски понад 1000 хорових творів українських та зарубіжних композиторів. За рекомендацією Петра Шелеста записав «Шедеври української музики» (Церковна музика), а також усі хорові твори Миколи Леонтовича до 100-річного ювілею композитора. У 1985—1986 рр. працюючи за сумісництвом художнім керівником Хору Українського радіо, записав до золотого фонду десятки хорових творів.
Муравський лауреат Шевченківської премії (1979), почесний академік Національної Академії мистецтв України, кавалер ордена "За заслуги" I, II ступеня, Герой України (2009).
Фото з сайту Хорова школа Павла Муравського

ЮВІЛЯРКА ДНЯ (29 липня)
Сьогодні свій ювілей (не будемо про роки) відзначає видатна українська гімнастка
— Ганна БЕЗСОНОВА
Народилась у спортивній родині. Батько Володимир Безсонов — відомий футболіст, який виступав за київське «Динамо» та збірну України, мати Вікторія Безсонова — чемпіонка світу в групових вправах з художньої гімнастики.
З п'яти років Ганна вирішила бути гімнасткою, як мати. Спочатку займалася під її керівництвом. Згодом — під керівництвом Ірини Дерюгіної.
У змаганнях брала участь протягом десяти років — з 1999 до 2009.
Починаючи з 2002 року 18-річна Ганна — лідер збірної України. Протягом десятирічної спортивної кар'єри Ганна Безсонова впевнено трималась серед лідерів світової художньої гімнастики.
Вона абсолютна чемпіонка світу (2007), двічі бронзовий призер Олімпійських ігор (2004, 2008), триразова чемпіонка світу в окремих вправах, володарка золотих нагород на етапах Кубку світу, багаторазова призерка чемпіонатів Європи і світу, як в багатоборстві, так і в окремих вправах.
У 2010 році відбувся Кубок Дерюгіної, де Ганна Безсонова офіційно пішла зі спорту. Запам'яталась глядачам елегантністю, грацією, виразністю та експресивністю своїх виступів, вболівальники дали їй прізвисько The Queen of Elegance (Королева Елегантності).
Після завершення кар'єри професійної гімнастки залишилася працювати на тренерській роботі в Школі Дерюгіних.
Ганна Безсонова також відома як активна популяризаторка спорту та здорового способу життя серед молоді. Брала участь у численних благодійних проектах.
Відзначена державними нагородами України.
Переможниця Всеукраїнської церемонії «Герої спортивного року-2007» у номінації «Найкраща спортсменка року».
Лауреат Всеукраїнської премії «Жінка III тисячоліття» в номінації «Рейтинг» (2007).
(власне фото ©)

ЮВІЛЕЇ ДНЯ (27 липня)
200 РОКІВ тому в Парижі народився французький письменник (драматург, прозаїк, поет)
— Александр ДЮМА-син
Позашлюбний син письменника Александра Дюма-батька і кравчині Катрін Лабе. У віці семи років його всиновив батько
З 18 років Дюма-син почав писати вірші у періодичних виданнях; в 1847 році з'явилася його перша віршована збірка: «Гріхи юності».
За життя написав 11 романів (найбільш відомий «Дама з камеліями») та 18 п’єс. 1852 року вперше поставлено п'єсу «Дама з камеліями», котра одразу стала популярною — це доводить те, що роль Маргарити Готьє грали такі великі акторки, як Елеонора Дузе чи Сара Бернар. На сюжет роману (чи п’єси) Джузеппе Верді написав оперу «Травіата», прем’єра якої відбулась 1853 року.
Ставши досить забезпеченою і впливовою людиною, Дюма-син багато сил і часу присвячував виробленню та просуванню законів, що захищають права самотніх матерів, розлучених жінок, народжених поза шлюбом детей
Член Французької академії з 1874 року.
Почесний член Товариства французьких акварелістів.
Великий офіцер ордену Почесного легіону

120 РОКІВ тому в місті Лубни (Полтавська губернія) народилась відома шахістка: друга в історії шахів і перша серед українських шахісток чемпіонка (1950-53) та чотириразова віце-чемпіонка світу серед жінок, економіст-плановик
— Людмила РУДЕНКО
Її батько, Володимир Андрійович, працював у окружному судi Лубен. Незабаром після народження доньки його перевели до Миколаєва: спочатку — помічником прокурора, а потім і головою міського з’їзду мирових суддів. Він мав чин «колезький радник». Батько і був першим, хто призвичаїв 10-рiчну Люду до шахів
У 1921 році Людмила вступила до Одеського інституті народного господарства, де здобула фах економіста.
Узагалі Людмила Руденко була яскравою особистістю з різнобічними уподобаннями. Наприклад, мешкаючи в Одесі, вона захоплювалася плаванням і навіть виграла чемпіонат міста стилем «брас» на відкритій воді. Крім того, чудово грала в бридж і преферанс.
У 1925 році Руденко з Одеси переїхала до Москви. Першого великого успіху вона досягла 1928 року, ставши чемпіонкою столиці, вигравши всі дванадцять партій.
Того ж року Людмила переїжджає до Ленінграда, де вийшла заміж за вченого Льва Гольдштейна, який створив кафедру технічної кібернетики у військовій академії ім. Можайського.
На Чемпіонаті світу з шахів серед жінок 1949–50 Руденко блискуче посіла перше місце, набравши 11,5 очок із 15 можливих, і завоювала золоту медаль чемпіонки світу. 19 січня 1950 року віце-президент ФІДЕ Марсель Берман увінчав шахістку лавровою гірляндою чемпіона.
Під час Другої світової війни допомогла врятувати приблизно 300 дітей з блокадного Ленінграда. Руденко працювала на заводі, що виробляв озброєння. В липні 1941 року завод терміново евакуювали в Уфу, а діти робітників залишилися в місті, їх забрати не встигли. Коли стало зрозуміло, що блокада неминуча, Людмила Руденко повернулася до Ленінграда і організувала спеціальний потяг, який вивіз дітей до батьків до того, як місто оточили.
Незважаючи на її основні успіхи в спорті, сама Людмила Руденко вважала найголовнішим досягненням в житті (вона померла 1986 року) організацію евакуації на поїзді дітей під час блокади Ленінграда.
Жіночий гросмейстер (1976), здобула титул міжнародний майстер, а також жіночий міжнародний майстер в 1950; заслужений майстер спорту СРСР (1953)..
З нагоди її 100-літнього ювілею виконком Міжнародної федерації шахів оголосив 2004 рік «Роком Людмили Руденко».
У 2015 році була включена до Світової зали слави шахів

100 РОКІВ тому в Тифлісі (нині Тбілісі) у родині абхазького дворянина Василя Чачибая та грузинської княжни Єлизавети Тактакішвілі народився один із найвідоміших грузинських композиторів
— Отар ТАКТАКІШВІЛІ
Початкову музичну освіту здобув у Тбіліській музичній школі та училищі.
В 1947 закінчив Тбіліську консерваторію, в 1950 – аспірантуру.
З 1947 року – викладач хорової літератури та керівник хору, з 1952 – поліфонії та інструментування консерваторії. Доцент (1959). Професор (1966). У 1962-1965 роках - ректор консерваторії.
У 1947-1952 роках - концертмейстер і диригент, у 1952-1956 - художній керівник Державної хорової капели Грузинської РСР.
З 1952 року виступає як диригент з провідними симфонічними та хоровими колективами країни, виконуючи свої твори. Автор 8 опер, 2 симфоній, 9 інструментальних концертів, численних творів камерної, вокальної, програмної, хорової музики, ораторій, кантат.
Міністр культури Грузинської РСР (1965-1984).
Член Комітету з Ленінських премій у галузі науки та мистецтва при РМ СРСР (з 1963 р. до смерті у 1989 р.).
Член Президії Міжнародної музичної ради при ЮНЕСКО.
Народний артист СРСР та Грузинської РСР (1961) [3].
Лауреат багатьох премій, зокрема Ленінської (за оперу «Викрадення місяця» та концерт для скрипки з оркестром), Державної премії Грузинської РСР імені Шота Руставелі, Премії Альберта Швейцера
Почесний громадянин Тбілісі

ЮВІЛЕЙ ДНЯ (26 липня)
95 РОКІВ тому в місті Рубцовськ (Алтайський край) народився колишній воротар київського «Динамо»
— Олег МАКАРОВ
Почав грати у 1944 році в юнацькій команді «Локомотив» (Куйбишев). У шістнадцятирічному віці прийшов грати в юнацьку одеську команду «Харчовик».
З 1948-го по 1963-й рік зіграв за київське «Динамо» 205 матчів. 1961 року наприкінці кар'єри став футболістом року України.
Чемпіон СРСР 1961
Другий призер чемпіонатів СРСР 1952, 1960
Володар Кубка СРСР 1954
«Бронза» Спартакіади народів СРСР: 1956
Чемпіон СРСР серед дублерів:1949
Кавалер ордену «Знак Пошани» (1957)
Виступав за збірну СРСР. Учасник відбіркового турніру чемпіонату світу 1958 року.
Тренував «Динамо-2», вінницький «Локомотив» та «Авангард» з міста Тернопіль.
Заслужений майстер спорту СРСР (1961)
Заслужений тренер УРСР (1965)

ЮВІЛЯРКИ ДНЯ (26 липня)
Сьогодні свої ювілеї відзначають дві чудові акторки і до того ж красиві жінки. Тому не буду видавати їх вік. Їм стільки, на скільки вони виглядають.
— Сандра Аннетт БУЛЛОК — американська акторка та продюсерка, сценаристка, режисерка, підприємиця та рестораторка. Одна з найпопулярніших зірок Голлівуду.
Народилася в околицях Вашингтона у сім'ї німкені Гельги Меєр, оперної співачки, та вчителя вокалу зі штату Алабама Джона Буллока.
Сандра понад 12 років прожила в місті Фюрт, Німеччина, де вивчала балет, а також як обдарована вокалістка виконувала невеликі партії у виставах, в яких брала участь її мати.
Після школи Буллок вступила до Університету штату Північна Кароліна на юридичний факультет, однак через деякий час покинула заклад і вирушила в Нью-Йорк. Кар'єра фотомоделі і стюардеси не складалася, і Буллок підробляла офіціанткою в дешевих барах і ресторанах. Саме там вона вирішила стати акторкою і вступила на курси акторської майстерності. Через деякий час переїжджає до Лос-Анджелеса, де досягає успіху як кіноакторка.
Свою першу серйозну роль виконала в комедійному серіалі «Ділова дівчина». Більш серйозної уваги досягла через три роки.
Популярність акторки кіно Сандра Буллок завоювала у 1993 році, до котрого найвідомішими фільмами за її участі були ромком «Любовний напій № 9» і музична драма Пітера Богдановича «Те, що називають любов'ю».
Після цього був фільм «Швидкість» став прокатним хітом 1994 року. При скромному бюджеті в 30 мільйонів доларів стрічка зібрала у світі понад 350 мільйонів, породивши масу наслідувань і пародій, зробивши Буллок (премія «Сатурн») і Кіану Рівза суперзірками.
Після «Швидкості» Буллок знімається в кількох фільмах, що закріплюють її статус акторки, здатної самостійно залучити глядача в кінотеатр. Комедія «Поки ти спав» (премія «Золотий глобус»), трилер «Мережа» і др
Взагалі у творчому доробку Сандри понад 60 кінострічок та телесеріалів. Серед них «Міс Конгеніальність» («Золотий глобус»), «Пропозиція» («Золотий глобус»), «Гравітація», який приніс їй за краще виконання жіночої ролі премію «Сатурн» та номінації на «Оскар», «Золотий глобус», BAFTA, Гильдии киноактёров США..
Зірковим для Буллок став фільм «Невидима сторона», за який Сандра отримала «Оскар», «Золотий глобус» та Премію Гильдии киноактёров США..

— Наталя ДОЛЯ — українська акторка театру і кіно.
Народилась у Києві.
У 1995 році закінчила КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого і з цього ж року грає в Національному академічному драматичному театрі імені Лесі Українки.
Свою першу роль отримала у фільмі білоруського виробництва «Белые одежды», ще за три роки до закінчення університету, це була другорядна роль в епізоді фільму. У 1994 році актриса зіграла головну роль у фільмі Олександра Муратова «Геть сором!» (Приз за найкращий дебют кінофестивалю «Стожари»)..
На іі рахунку понад 30 ролей як на сцені, так і в кіно.
Народна артистка України
Премія імені Віри Левицької
Власне фото Наталі Долі з вистави «Не боюся Вірджинії Вулф» (2024)

ЮВІЛЕЇ ДНЯ (25 липня)
155 РОКІВ тому в місті Новоград-Волинський народився український вчений-фізик, метеоролог, письменник та перекладач, громадський діяч, старший брат Лесі Українки
— Михайло КОСАЧ
Його хрещеними батьками стали рідні дядько приват-доцент Київского університету Михайло Драгоманов і тітка дворянка Олена Косач.
Початкову освіту Михайло здобув вдома. Офіційну освіту почав з п'ятого класу Хелмської класичної гімназії, яку закінчив через чотири роки зі срібною медаллю.
Від 1888 року Михайло — студент математичного відділу фізико-математичного факультету Київського університету. У цей же час разом із сестрою Лесею Українкою за підтримки матері Олени Пчілки засновує у Києві літературний гурток української молоді «Плеяда», головне покликання якого полягає у читанні та критиці нових творів і перекладів, створенні літератури для освіти, виданні збірок з українською белетристикою, етнографічними та історичними нарисами. Грандіозні плани гуртка не втілились у життя, цензура 1889 р. заборонила вже підготовлені до друку збірки. Проте Михайло й надалі клопочеться комплектуванням плеядівської бібліотеки, також на його прохання Леся Українка формує список зарубіжних авторів, яких конче необхідно перекласти українською мовою, й учасники гуртка беруться за перекладацьку роботу.
З 1891 року Михайло Косач навчався у Дерптському (Тартуському) університеті.
Навесні 1895 р. захистив дисертацію з фізики на тему «Актиноелектричні явища». Викладав фізику та математику в Тартуській жіночій гімназії. Мав низку технічних винаходів, брав участь у роботі української громади в Тарту.
1897 року склав іспити на звання викладача фізики й математики в університеті, здобув ступінь магістра. Розробляє вимірювальні метеорологічні пристрої, зокрема, неперервний інтегратор сили вітру та його енергії, електричний томограф.
З 1901 року дістав посаду приват-доцента катедри фізики і метеорології Харківського університету. Тут розквітнув його талант як організатора.
Він стає активним членом Товариства фізико-хімічних наук при Харківськму університеті, виступає на засіданнях із науковими доповідями, завідує магнітно-метеорологічним відділом фізичної лабораторії, метеорологічною станцією університету, організовує метеослужбу на Харківщині (він фактично став її засновником на Слобожанщині). Крім того, викладав загальну фізику у Ветеринарному інституті та в школі технічного товариства. Автор кількох праць із математики і фізики
Літературну діяльність розпочав перекладами оповідань М. Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки», (1885, разом з Лесею Українкою) та В. Короленка «У великодну ніч». Опублікував низку оповідань.

95 РОКІВ тому в селі Сростки, Бійського району (Алтайський край) народився відомий письменник, кінорежисер, актор
— Василь ШУКШИН
Його батько працював механізатором на молотарці, в 1933 році був заарештований і розстріляний. Після смерті чоловіка дітьми опікувалася мати.
З 1947 р. Василь Шукшин працював в тресті «Союзпроммеханізація», згодом був направлений на турбінний завод у Калузі, потім — на тракторний завод у Владимирі.
Закінчивши навчання за спеціальністю радиста, Шукшин в 1950 році служив в одній з частин Чорноморського флоту, дислокованій у Севастополі. У 1953 році був комісований медичною комісією Головного військового госпіталю Чорноморського флоту (діагноз: виразка шлунка).
У рідному селі склав екстерном іспити на атестат зрілості (бо мав лише 7-класну освіту). Пішов працювати вчителем російської мови та словесності у Сростинській школі сільської молоді. Якийсь час був директором цієї школи
У 1954—1960 рр. навчався у Всеросійському державному інституті кінематографії (у майстерні Михайла Ромма).
У 1956 році відбувся дебют Шукшина в кіно: він зіграв епізодичну роль матроса у фільмі Сергія Герасимова «Тихий Дон».
Під час навчання у ВДІКу у 1958 році Шукшин знявся у першій своїй головній ролі у фільмі Марлена Хуцієва «Два Федора» (Одеська кіностудія). У своїй дипломній роботі «З Леб'яжого повідомляють» Шукшин виступив як сценарист, режисер та виконавець головної ролі.
За порадою Ромма Шукшин став розсилати літературні твори до журналів. У 1958 році відбулася перша публікація.
1963 року Шукшин почав працювати режисером на ЦКДЮФ. У тому ж році в журналі «Новий світ» було опубліковано оповідання «Класний водій» та «Гринька Малюгін». За їхніми мотивами Шукшин написав сценарій свого першого повнометражного фільму "Живе такий хлопець". Зйомки картини почалися влітку того ж року на Алтаї і закінчили в 1964 році. У головній ролі знявся однокурсник режисера з ВДІКу - Леонід Куравльов.
Серед його режисерських робіт: «Пічки-лавочки» (1972), «Калина червона» (1973).
Широко відомі оповідання Шукшина, роман «Я прийшов дати вам волю», казка «До третіх півнів»
Лауреат Ленінської премії (1976, посмертно), Державної премії СРСР (1971, за виконання ролі у фільмі «Біля озера») та Державної премії ім. братів Васильєвих (1967, за фільм «Ваш син та брат»).
Ім’ям Шукшина названо астероїд.