Vika_marafon

Чат джіпіті канеш робить класні фотосесії якщо правильно написати, і круто що обличчя не змінює

3 хвилини вашого часу – це зовсім небагато… але саме вони можуть стати вирішальними для просування петиції до Президента.

Я не хочу просити вас голосувати лише через жалість чи співчуття до його сім’ї чи дітей. Бо впевнена: це звання він заслужив своєю щоденною працею та відданістю службі.

За його плечима – роки ризикованих завдань, із яких він не раз повертався справжнім дивом. 12 років вислуги у спецпідрозділі та в армії, державні нагороди, десятки сертифікатів про підвищення кваліфікацій, постійні навчання. А ще – медалі й перші місця на змаганнях з кросфіту та гирьового спорту.

Це не просто служба – це життя, віддане Україні.

Петиція на сайті : 249802

Знаєте… це боляче. Це злить.
Боляче усвідомлювати, що так багато людей залишаються байдужими.
Коли починалася війна — ніхто з тих, хто йшов на фронт, не думав про власну безпеку. Вони йшли, щоб захистити рідних, дім, землю. Вони йшли без вагань.

А коли трапляється найстрашніше — надто часто ті, заради кого вони поклали життя, відвертаються. З часом більшість стає «не для війни», хтось каже: «Не збираюся вмирати за депутатів», інші просто виїжджають і забувають… забувають, на якій землі народилися, скільки душ у ній спочиває.

Наша земля тепер безцінна. Бо в ній — стільки непрожитих життів. Стільки болю, стільки ненависті й любові водночас.
А люди далі кажуть: «Не можу постійно про це думати, у мене депресія».
А що казати тим, чиї рідні щодня боронять наш сон? Тим, чиї кохані вже ніколи не скажуть «кохаю»? Тим, хто залишився сиротою? Чиї діти загинули, так і не встигнувши подарувати світові власних дітей?..

Найменше, що ви можете зробити — поважати цих людей. Усіх, без винятку.
І підпис під петицією — це не просто формальність. Це ваше «Я пам’ятаю». Це ваше «Мені не байдуже».

Якщо ви цього не робите — це не брак часу. Це лінь.
Повірте, якби біда торкнулася особисто вас, ви б знайшли спосіб і підписати, і підтримати.

Тож не лінуйтеся.
Підписуйте петиції. Питайте, як це зробити. У будь-якому відділенні банку вам допоможуть за кілька хвилин. І ви вже будете вміти робити маленький, але дуже важливий крок.

Крок до вшанування Героїв

Колись ми з Вадимом говорили про петиції, чому? Бо я на постійній основі їх підписую і йому стало цікаво навіщо? Чи впевненна я що ця людина заслуговує?! На що я відповіла: я незнаю ким була ця людина і чи те що в петиціїї правда та я знаю що своїм підписом я підтримаю не лише заслуги цієї людини а й рідних в яких болить за її втрату!
Він пожав плечима і сказав: «Незнаю, я точно не зробив нічого надздібного щоб заслужити це звання, краще б давали нагороди ЖИВИМ»
Та його життя, його досягнення, його праця говорить сама за себе (рідні, друзі, знайомі це знають) *12 років вислуги державі! 2 з них у віську!* 10 в поліції (спецпризначення)
На великий жаль я не можу розповісти про бойові завдання на протязі останніх двох років, адже всі вони під державною таємницею! Так як і показати відео з роботи.
Він був розвідником Головного управління розвідки і як колись казав наш президен6 «ці люди, ті хто виконує дуже багато завдань, працюють в найнебезпечніших місцях та про їх роботу ніхто ніколи не дізнається! Але колись настане час і ми зможемо знати хоча б частинку того, що зробили вони!»
Незнайомці, не будьте байдужими, це найменше що ви можете зробити!
Підпишіть петицію, ця людина заслуговує на це! І колись настане час, коли про це можна буде розповісти!

Правда життя зовсім інакша. Життя втікає і ти його ніколи не зловиш за хвіст. @СКРЯБІН

Дуже повчальна фраза, але мало хто реально розуміє її !!!
Ми швидко забуваємо добро, ми забуваємо що потрібно жити в моменті, цінувати кожну мить! А згадуємо лиш тоді коли вже пізно…

Час це те що не купити за гроші…і поки ми його маємо - наша ціль його цінувати та використовувати на повну !!!

Тому живіть та памʼятайте ціну часу, ціну життя що віддають герої!!!
Вічна памʼять загиблим воїнам 🙏🏻 поки ми маємо час ми будемо нести любов, памʼять про них. Передавати з покоління в покоління. І вони житимуть вічно 🙏🏻🙏🏻🙏🏻

Звикати жити по іншому дуже важко… постійно натискаю на месенджер щоб написати йому, щоразу заліпаю в телефонній книзі на його номері, все що навколо нагадує про нього…
У більшості зʼявляється усмішка і тепло, але іноді після зжимає серце 💔 що більше не буде так, не чутиму цих слів, не бачитиму цих очей, не злитимусь на приколи…

І не можливо просто взяти і викреслити це, не можливо це пережити… потрібно навчитись жити з болем в 💔

Я не гружу себе зайвими думками, лише ті які хочеться мати! Я не та хто буде помирати в слід за ним, хоч в середині вже мертва… в мене інші принципи, такі як в нього і він про них знав!

Я не хочу жити заради дітей, я хочу жити заради себе та в радість йому… це не означає забити на дітей, вони найцінніша частинка його і за них як і за нього я розірву світ на частини!!!

Просто я розумію що можу вигрібти зараз і вже повернутись до життя в звичайному ритмі але є страх що відкинувши все, не переживши кожну емоцію, кожну думку я просто рано чи пізно ще гірше зарию себе вниз!!!

Мені не потрібен психолог, я риюсь в голові і фільтрую все що зайве краще за спеціаліста… я дуже сильна людина, мене не реально зламати чи маніпулювати мною. Життя вже неодноразово намагалось вкласти на землю…
Зі мною є поруч люди які знають що дійсно я відчуваю, на скільки важко іноді…ті хто послухає ниття і вставить мозок на місце коли я даю трохи слабкості, і я вдячна їм за це.

Не думайте про мене як зломлену самотню жінку з дітьми.
Я не самотня!
Я не зломлена!
Я не слабка!
Я буду давати бій життю поки не перестану дихати !!!

Прокинулась і зрозуміла що паЯє, бо автоматично заходжу в threema глянути чи він відписав, мрію перенестись в свою реальність назад.
Кожну поїздку до нього на кладовище надіюсь його там не побачити… я обіцяла чекати і я чекаю…

Цілий день задихаюсь від болю, намагаючись функціонувати як мама. Ввечері радію що пережила ще один день… а на ранок все по новій…

Це відчуття розуміють одиниці, лише хто кохав і втратив…в інших рідних це по іншому, для них він інший…для мене він був все, був на першому місці як і я в нього, потім вже діти!

Щодня надіюсь що стане хоч трішечки легше, але чомусь з кожним днем все гірше…
Щодня боротьба в голові, втішання думками що зустрінемось просто треба пережити це k0нчане життя…ще танцюватимемо вдвох, цілуватимемось, сміятимемось з того що буде попереду зараз… він чекатиме мене там щоб переродитись разом і зустрітись в наступному житті…навіть якщо ми будемо квітами…чи птахами…

Наші кохані дітки ♥️