28/09/2026
Маршрут №10.
1910 року головний маршрут Володимирської лінії отримав №10, а його "напарник" - №11. Володимирська лінія в районі Софіївської площі роздвоювалася, тому №10 отримав більш напружений напрямок (до фунікулера), а №11 - менш напружений (до Андріївської церкви). "Десятка" йшла до Нової будівлі, а саме до кута Ділової вулиці, а потім повертала до Великої Васильківської. №11 був коротшим і "тупикувався" Університетом.
Маршрут спіткали зміни ще до революції: його повернули на гілку Жилянською, куди він ходив спочатку, але ще без цього номера, а гілку по Діловій віддали в розпорядження депо. Так тривало аж до війни, а рух ним, як і по більшості інших київських маршрутів, здійснювався до 1919 року, поки інтенсивні військові дії не призвели до розрухи. Після революційних подій маршрут відновлено не був, навіть більше, майже половина всієї траси "десятки" - від Університету на південь - взагалі була розібрана. Решта ж лише з 1926 року була віддана в розпорядження переорієнтованого №8.
Усю історію №10 обслуговувався двовісними вагонами Ковальського парку (згодом - Центральне депо). Йшов він паралельно головній трасі міста - Хрещатику, але надмірним пасажиропотоком, на відміну від останнього, не страждав. Інтервал руху був близько п'яти хвилин, що за наявності "дублера" було цілком достатньо. Можливо, перед самою революцією на маршрут і виходили чотиривісні "пульмани", але підтвердження цьому (фотографія чи документ) ніде не було.
Революційні події спустошили місто, і щонайменше інших галузей постраждало і трамвайне господарство. Відновлено було лише частину ліній: близько чверті рейкових трас було просто розібрано на металобрухт. З двадцяти чотирьох дореволюційних маршрутів було збережено лише перші дев'ять, два було перейменовано, а один створено заново, замість кількох старих. Він отримав №10, а рух по ньому було відкрито у жовтні 1926 року.
Зі старим дореволюційним №10 його пов'язувало лише те, що він, серед усього іншого, пройшов вулицею Діловою, з якої старий №10 зняли ще на початку десятих років. Новий "десятка" вийшов гігантським: він зв'язав Поділ, Лук'янівку, Євбаз, Паньківщину, Нову Будівлю та Сталінку, і перетнув місто з кінця в кінець. У жертву "десятці" були принесені траси багатьох дореволюційних маршрутів: №16 та №17 (розворотний вузол на Подолі), №13 (майже вся траса), №9 (по вулиці Саксаганського він уже більше не ходив), №10, №11 та №12 (короткі відрізки на Новій Будівлі), а короткі відрізки на Новій Будінці) немуніципальної двомаршрутної Деміївської системи по вулиці Васильківській, лінія по спеціально відтрасованій дикій місцевості (т.зв. Берлізові Городи) та нова траса по вулиці Бульйонській (Боженко, Малєвіча). Лінія від Байкового шляхопроводу до Сталінки, щоправда, була одноколійна з роз'їздами, але цього поки що вистачило. Щоб забезпечити можливість використання причепів, на кінці було споруджено розворотне кільце.
№10 дуже швидко став одним із головних маршрутів міста, і на нього припав гігантський пасажиропотік. З 1929 року двовагонні поїзди ходили з мінімальним інтервалом і регулярно були забиті. Але вже в 1931 році маршрут був розділений навпіл (трохи пізніше така ж доля спіткала й іншого "гіганта" - №7), внаслідок чого від "десятки" було відокремлено закритий у 1926 р. №13 (Вокзал - Поділ), а сам №10 став з'єднувати Вокзал зі Сталінкою. Слід зазначити, що крім дрібних змін, він виконував цю функцію до закриття, тобто за сімдесят років орієнтація маршруту анітрохи змінилася. Тоді ж було скасовано кільцевий маршрут №0, а замість нього організовано кільцевий №9.
Природно, що від такого вкорочення затребуваність і, відповідно, інтервал руху маршруту анітрохи не зменшилися, і він продовжував у такому вигляді обслуговувати городян аж до початку другої світової. Після війни "десятку" відновили швидко, до середини 1944-го, але ходив він, хоч як це дивно, дуже недовго: 1946 року Байковий шляхопровід закрили на реконструкцію, і №10 до Сталінки ходити перестав. Точніше, був просто закритий, а замість нього було запущено маршрут №5, який зв'язав район Заводу Дзержинського (сучасна Либідська площа) з тим самим Вокзалом. "П'ятірка" мала не меншу популярність, ніж "десятка.
До середини 1948 року шляхопровід закінчили, а заразом переклали всю трамвайну лінію за ним, замінивши на двоколійну і продовживши до району Голосіївської площі. Але за цей час відбулися й зміни на Новій Будівлі: з Червоноармійської було знято рейки, а лінію перенесено на вулиці Горького, Володимирську та Боженка. Забавно, але коли навесні 1948 року "десятку" відновили, Червоноармійською ще ходили поїзди 1-го маршруту, але №10 вже звертав на Володимирську; у такому вигляді маршрут існував 30 років, а орієнтація маршруту залишилася незмінною.
Незважаючи на те, що на цій самій гілці Володимирською вулицею був досить крутий ухил, і вона була досить небезпечною для використання причепів, на маршруті ходили потяги з активного та пасивного двовісників - спочатку київських вагонів "К", пізніше Усть-Катавських КТМ-1 (з КТП-1) та Х (з М). Але в середині шістдесятих Центральне депо позбавилося двовісників, і з того часу маршрут почали обслуговувати одиночні чотиривісні вагони МТВ-82 - його основний арсенал. Але в кінці 60х було вирішено розібрати кільце на Голосіївській площі і замінити його на тупік, а вагони МТВ замінити на двосторонні КТВ-55-2, але в розпал процесу (1968 рік) КЗЕТ був змушений припинити випуск (зобов'язання РЕВ) і цей проект так і залишився нереалізованим. Але частина вагонів на маршруті залишилася двосторонніми КТВ-шками, незважаючи на відсутність тупиків.
Так тривало аж до початку вісімдесятих років, поки МТВ і КТВ не почали замінювати чеськими Т3. Заміна відбулася досить швидко, і за декілька років процес на маршруті повністю закінчився. Татри продовжують ходити поодинці, незважаючи на те, що могли експлуатуватися за системою багатьох одиниць (ходити з активним причепом). Трохи раніше, з 10 квітня 1979 року, маршрут був таки вкорочений з боку Голосієво до Московської площі - все через те ж злощасне кільце. Та й до того ж, траса до Голосіїв (дві зупинки) дублювалася одразу чотирма популярними тролейбусними маршрутами. Таким чином, жителі практично нічого не втратили, зате було закрито перспективу розвитку трамвая у тому районі (продовження траси по Васильківській, з'єднання з лінією на Солом'янці тощо).
Так тривало ще півтора десятки років, поки після Дніпродзержинської трагедії та сама небезпечна гілка Володимирської не була закрита для пасажирського руху. Її не демонтували, а залишили для деповських цілей. А маршрут пустили через Палац Спорту; таким чином він почав працювати на три кільця, а на вагонах стали писати напрямок руху: "до Старовокзальної" або "до Московської площі", щоб у районі Бессарабки можна було розрізнити, куди слідує поїзд.
У той же час було розібрано трасу вулицею Комінтерну до Вокзалу, і вагони стали ходити до нового кільця на Старовокзальній, але, крім того, що пересадка тепер стала менш зручною, цю зміну можна вважати незначною. Цікаво також, що після запуску маршруту до Палацу Спорту одиночні вагони були замінені двовагонними поїздами - ухил вулицею Горького, якою пішов №10 замість Володимирської, був зовсім незначним, і зчіпки стали реальністю. Але навряд чи цей крок можна назвати прогресивним – інтервал руху в результаті зріс удвічі та перевищив п'ятнадцять хвилин, що назвати зручним для пасажирів ну ніяк не можна. Благо, в Управлінні це зрозуміли, і з середини 2000 року "десяткою" знову бігали одинаки, причому на вулиці Саксаганського він став безперечно найпопулярнішим маршрутом.
Якщо не брати до уваги перенесення траси з вулиці Шота Руставелі на Еспланадну на самому початку 1998 року, №10 працював без змін у такому ж режимі до самого закриття. У планах існувала перспектива його "вирівнювання" ціною зняття трамвая з Саксаганського і перенесення лінії на Жилянську, але все закінчилося тим, що вся трамвайна система на схід від Вокзалу була просто закрита, а рух № 10 припинився з 21 березня 2001. Найцікавіше. Лінія від Вокзалу до депо використовувалася два роки для рейсів інших маршрутів в депо, а від депо до Московської площі рейки нікому не заважали.
Щодо пасажиропотоку, то він був просто знищений. По Саксаганського з кінця 2001 року буде організовано тролейбусний рух, а від Димитрова до Ізюмської з моменту закриття маршруту було організовано автобусний маршрут, який проте грає лише локальну роль підвезення до Байкового Кладовища та обслуговується лише однією машиною.
Сайт Київський міський електротранспорт 2001 Щербаков.Переклад
