Ольга Рубцова

Так модно стало продавати свої курси.
Курси краси, курси фотошопу чи курси подології.

Сучасні стандарти життя твердять кругом і всюди, що треба себе саме так реалізовувати: продати свої знання, бо ти маєш розвиватися.

Ніхто не хоче працювати далі руками, бо я ж не лох, щоб далі так бути, краще буду продавати свої знання і народжувати студентів - неуків.

Але питання перше: якщо ти такий крутий профі і сильно любиш свою роботу, то чому не продовжуєш працювати, а йдеш торгувати?
Питання друге: які ж ті послуги, якщо вони передаються з півоберту власної професійності?

Вона чи він декілька років як займається конкретною діяльністю, а вже здається їм, що треба продавати свої вміння.

Я не кажу про те, що не можна брати гроші за те, що вчиш когось, а я про те, що за три роки не можна стати мудрим спеціалістом. Три роки, щоб лише освоїти галузь, а для професійності треба час, кейси і досвід.

Так, ти знаєш, так, ти вмієш, але не настільки, щоб пальці гнути, що ти дуже крутий спеціаліст і готовий продавати курси.

Я знаю шикарну, мудру масажистку, яка в 62 роки досі робить масаж. Уявіть собі — шістдесят два.
Не так багато клієнтів приймає, але вона — втілення знань.

Я знаю бізнесмена, який все життя займався бізнесом — кожне його слово несе вчення.

Я знаю лікарку, яка багато років лікує людей, і вона наймудріша жінка.

Ось в таких хочеться вчитися. Ось такі знають багато.

А ті склепінні курси від спеціалістів — банальний розвод на гроші. Крапка.

Хай живе якість послуг.

Місяць тому у знайомої помер чоловік.
Сьогодні побачила її в центрі міста.

На хвилину захотіла підійти, обійняти, щось сказати…
А потім з’явилась думка: навіщо?

Навіщо лізти туди, де людині боляче?
Навіщо сипати сіль на рану?

Можливо, вона не хоче, щоб її жаліли.
Можливо, не хоче знову плакати.
Можливо, просто хоче прожити свій біль тихо.

І я подумала — як часто ми ліземо туди, куди не слід.

Знаючи про чуже горе, люди часто беруть на себе дивну місію —
залізти людині прямо в душу:

- Чому ти не вагітна?
- Скільки ти людей вбив?
- Що там у вас зі свекрухою?
- Ви що, розлучаєтесь?
- Ну що, посадили твого сина?
- Скільки ти заробляєш?

І головне питання: навіщо?

Чи приходило комусь у голову, що після таких розмов людина може піти додому і зануритися у ще більший біль?

Психолог задає питання не просто так.
Він знає, як вивести людину зі стану болю до стану здоров’я.

А ми часто задаємо питання… просто з цікавості.

Як казав мій тато:
«Собака, коли йому нічого робити, лиже яйця».

От і люди інколи лізуть у чужі життя, коли в їхньому власному мало чогось справжнього.

Але правда проста:
людина, яка переживає горе, сама заговорить, коли буде готова.

І тоді вона скаже все.

Жінки, які не мовчать

Чи знаєте ви, хто такі суфражистки?
Це жінки, які в ХІХ–ХХ століттях боролися за право голосу, освіту, роботу та гідність. За ті речі, які сьогодні здаються нам звичайними.

Саме тому Міжнародний жіночий день — це не лише про квіти. Це про права жінок.

Майже кожна жінка хоча б раз у житті відчувала знецінення або приниження. І я теж.

Колись, між сеансами масажу, я вийшла на обід. Тоді я працювала дуже багато — по 10 масажів на день, з однією годиною перерви.
Переді мною в черзі в кав’ярні став чоловік років 40+. Касир зробила йому зауваження, що він проліз без черги. А він відповів:

«Та ця жінка може сама собі борщ зварити».

Він навіть не знав, що, можливо, я працюю більше за нього. І, можливо, заробляю більше за нього.

Інша історія.
Я повісила на авто каблук. Люди сигналили без зупинки. Клієнтка порадила просто зняти його.
І ті, хто сигналив — переважно чоловіки — навіть не задумувалися, що за кермом жінка, яка їздить на механіці в столиці.

Чомусь жінка постійно має доводити, що вона не гірша за чоловіка.

І це не лише особисті історії.
• У багатьох країнах жінки досі заробляють менше за чоловіків.
• Право на дітей жінки отримали лише близько 100 років тому.
• У світі досі існує жіноче обрізання.
• У деяких країнах жінку можуть убити за «неправильно одягнутий» хіджаб.

Я знаю жінку, яку чоловік змушував до сексу з іншими чоловіками, погрожуючи забрати дітей і майно.

Я знаю ситуації, де чоловік-герой, який повернувся з фронту, б’є жінку, а вона боїться говорити, бо він герой.

Коли мені було 12 років, сусід, який приходив до батьків у гості, не пропускав моменту, щоб доторкнутися до моїх грудей.

І таких історій дуже багато.
Бо жінці протягом століть доводилося доводити, що вона — людина.

Але я хочу сказати інше.

Сильна жінка — це не лише та, що бореться.
Це та, що дбає про себе.

Саме тому я створила Центр здоров’я.
Місце, де жінка може прийти не доводити щось світу, а відновитися.

Без поспіху.
Без оцінок.
Без боротьби.

Просто побути жінкою, яка має право на відпочинок, здоров’я і турботу про себе.

Бо сильні жінки теж мають право бути втомленими, ніжними і живими. 🌿

Хочу знову поділитися тим, як люди впливають на нас.

Мчимо з подругою в горах на сноубордах — швидкість така, що у вухах свистить.
Поворот направо — чорний схил.
(А на чорному схилі не сидять, не гальмують і не вчаться кататися.)

Пролітаємо кілька метрів — бачу попереду впав лижник, лижі відстебнулися.
Логічно — їхати далі. Бо якщо хтось стрибне зверху — прилетить просто нам у голову.

Але моя Альона…
як завжди про людей ❤️
тисне на задній кант і зупиняється, щоб допомогти.

Зупиняюся і я.
З думкою:
— Альонааа… ну ні 😅

Ми допомогли лижнику.
І поки їхала далі, зловила себе на думці:

вона щойно зробила мене добрішою.
Навіть у місці, де це було максимально “нелогічно”.

Ось так працює оточення.
Не словами.
Діями.

Не пропускаю жодного сезону катання. Жодного.
Не важливо, дощ, бруд, війна чи температура у дітей.

Для мене це не про понти — це про життя.
Хоча ні, я свідомо вийожуюсь😉

Саме гори 22.02.2022 забрали мене далеко від Бучі й Києва.
Я не відчула того першого жаху так, як інші люди, які жили чи живуть в столиці. Тоді ні я, ні моя сімʼя, ні мої друзі - сноубордисти не відчули.

І з того часу ще більше ціную:
рух, свободу, можливість просто їхати зі схилу, посміхатись ловити ротом сніг, а попою канти.

Життя — сьогодні.
І я його живу, не так як правильно, а так як хочу.

Я зрозуміла одну просту, але страшну річ.

Під дією страху і голоду людина може піти на все.
Навіть жертви іноді стають катами.
В’язні починають керувати іншими в’язнями.
Люди здають своїх близьких, щоб вижити.

Так було під час Голокосту.
Так було в таборах Північної Кореї.
Так було під час расової дискримінації.
Так відбувається і під час воєн.

Змінюються століття, прапори і назви держав.
Але методи залишаються ті самі:
страх, голод, ізоляція і розділення людей між собою.

І, мабуть, найважливіше — пам’ятати про це.
Щоб у часи страху залишитися людиною.

ДУМКИ та ОБОВʼЯЗКИ
керівника .center.shpola .
22.01.2026 Без фільтрів.

Треба позайматися йогою.
Потрібно здати аналізи. Не снідати. А я не люблю бути голодною зранку.

Запис клієнта на 10:45 — потрібно встигнути.
Банк телефонує — підписати документи.
Травматолог знову нагадує: потрібен апарат.

Дзвонять по тракційному столу — просять завдаток 75 000 грн. Скоро буде витяжка.
Перевірити документи: це точно не шахраї?
Написати в податкову.

Альона просить вихідний.
Хто тепер прибере приміщення?

Каса сьогодні менша, ніж потрібно.
А скоро платити зарплату.

Потрібно написати заяву на відмову від термінала.
Впровадити новий абонемент у розстрочку через банк.

Кабель від інтернету собака перегризла.
Оплатити навчання адміна.

У масажиста болить кисть — треба щось придумати, щоб їй було легше.
Запис клієнта. Знову встигнути вчасно.

Що робити з цим запахом у залі?
Я сьогодні обідала?

Треба зварити кашу.
Не вистачає 120 000 грн — де взяти, що поміняти, що відкласти.

Завтра будівельники.
Знову темрява ремонту.

Мʼязи зменшилися — чому? Omron каже 28%.
Аналізи кажуть: відмовитися від мʼяса і алкоголю.
Алкоголь я і так не вживаю.

Знову брудний туалет.
Де швабра?

Забрати касу.
Як повернути клієнта в центр?

Почитати хоча б кілька сторінок книжки.
Купа брудного прання.
А води нема.

Написати смм нашому.

Донька хоче щось напекти.
Який апарат все-таки брати?

Простирадла приїхали, треба забрати. Я внесла витрати в срм систему?

Може, син прав…
Занадто багато апаратів, а світла нема.

Бухгалтер просить документи.
Клієнт хоче тільки до мене. І тільки в пʼятницю.
І думає, що в мене «его».

Ого. Скільки дров спалили за тиждень.
Знову замовляти. Знову їх складати. Знову вугілля купувати.

У клієнта піднявся тиск — треба щось робити.
Ще потрібно записати відео для інстаграм

Напевно, пора додому.
Бо завтра — знову сюди.
На роботу.
І на життя.

2016 vs 2026

Хіба я знала, що буде зараз?
Хіба знала, де я буду?
Хіба знала, з ким буду?

Але я точно знала, чого хочу.