22/12/2023
Єпископ Мир Лікійських Миколай, діставши від батьків чималий спадок, вирішив присвятити своє життя Господеві Ісусу Христу. Миколай жив, служив і помер в любові до істини. І все це – за юліанським календарем.
Найвідомішою діяльністю Миколая є, авжеж, його соціальне служіння. В його часи люди розуміли, що будь-яке вольове рішення має бути реалізоване у вчинку, а вичинок – втіленим у життя. Миколай зглянувся на бідування трьох молодих дівчат, котрі не могли вийти заміж через брак приданого. Їхньою перспективою було стати робітницями сфери розпусти. Тоді, власне як і зараз, світ доволі приязно ставиться до такого явища як проституція. І тоді і зараз розпусні жінки могли опанувати чималих висот у соціальній драбині, хоча більшість, авжеж падали на саме дно. Але і тоді і зараз цей спосіб життя і праці для християн був глибоко аморальним. Таким, що принижує образ і подобу Божу в жінці. Втім, тоді стверджувати аморальність проституції, як і будь-якого збочення, розпусти, ідолянства було в рази важче аніж зараз. Бо, якою б глибокою не була поточна секуляризація суспільства і релятивізація моралі, етичний слід, залишений двома тисячоліттями християнства є невикоріненним.
Тоді свою етичну Миколай віру мав виразити вчинком, котрий змінив би як його так і чуже життя. Тому свій спадок він перетворив на придане для трьох дівчат, таємно підкинувши їм золото у димар. Саме звідси і походить традиція подарунків дітям на свято святого Миколая. Втім, сучасні подарунки мають характер приємного сюрпризу і є, як правило, сувенірами. Вони не змінюють нічийого життя. Натомість таємні дари святого Миколая змінили соціальний статус трьох дівчат.
Але також вони змінили життя і самого дарителя: він добровільно збіднів, позбувшись вродженого статусу багатої людини. Таким чином він показав наскільки високу цінність має моральна чистота. Миколай не став напучувати і моралізувати люд і самих дівчат. Він знав, що зло – в тому числі й суспільне – долається власним прикладом і добровільною жертвою. І він пожертвував усе, що мав, показавши, що чистота є вищою за багатство. І цей його маніфест віри не зміг залишитись непоміченим, хоча молодий тоді ще Миколай намагався це приховати.
Друга яскрава історія – перешкоджання смертному покаранню трьох злочинців. Тоді у все ще язичницькому, недовірливому до християн суспільстві поважний єпископ Миколай фактично кинув виклик префекту міста. Ба більше – самим законам імперії. Вийшовши і власноруч зупинивши занесений меч, Миколай наразив на смертельну небезпеку самого себе. Для префекта, а не для святителя був важливим настрій натовпу, котрий підтримав рішучу сміливість Миколая. І саме тому префект відступив, а смертна кара була скасована.
Третя дивна історія – публічний ляпас єретику Арію перед самим імператором на Вселенському соборі. Єпископ Миколай тоді не зміг і, вочевидь, не схотів стримати свій гнів, не кажучи вже про те, що цього вимагав світський етикет. Святитель чітко дав зрозуміти всім, що перед лицем приниження Особи Сина Божого він сам готовий пожертвувати і власною репутацією і навіть безпекою. На єпископа тоді були накладені санкції, але інші члени Собору зрозуміли, що неприпустимо легковажити догматичними питаннями навіть коли єретична позиція має підтримку імператора-благодійника Церкви. Тож, завдяки рішучості Миколая, відношення між Богом Отцем і Богом сином були догматично описані як єдиносутність…
.. ... ...
У наш час Українці охоплені патосом праведної борні із лютим загарбником. І цей патос жертовної боротьби за волю і за правду, здавалося б, мав поширюватися на всі моральні аспекти життя нашого суспільства. Рятуючи своїх жінок і доньок від збезчещення ворогом, захисники здавалося, авжеж, не хотіли б побачити їхнього перетворення на повій. Захищаючи в мерзлих окопах свої родини, воїни здавалося, авжеж, не хотіли б аби розпуста і збочення роз’їли Україну зсередини ніби рак…
Але на привеликий жаль, всупереч жертовності воїнів, у тилу верх бере маячня щодо «наповнення бюджету» за рахунок легалізації проституції і порно. А на захищеній військом території перемагає ідеологія «права людини» на захищену законом нав’язливу демонстрацію засвоєних через пропаганду девіацій…
Це перше антидиво поточної реальності.
Далі. У наші часи, коли світ нібито наскрізь просякнутий ідеями миролюбства та пацифізму, підіймати голос за стражденних, здавалося б, безпрограшний хід. Здається, що нічим іншим світ не захоплюється більше, аніж захистом приречених на загибель. Співчуття люду викликають потоплені котики… А полонені українські бійці залишають незмінно байдужими навіть міжнародні організації, спеціально створені для визволення військовополонених. Люд тривожать перспективи планети Земля… А перспективи країни Україна наполовину окупованої безжальними андрофагами, що чинять системний терор над тими, хто потрапив під їхню окупацію не тривожать навіть тих, хто сумлінно читає Біблію і має достатньо зброї для приборкання агресора.
І це вже друге антидиво за григоріянським календарем.
І насамкінець (хоча, може насамперед) – толерація єресі. Якщо тоді був Вселенський собор і йшлося про природу і статус Бога Сина, то сьогодні у сотнях локальних парацерковних і надцерковних структурах йдеться про природу цінності та статус ідентичності кожної людини. Дух часу спонукає не приймати жодних ствердних однозначних дефініцій, а навпаки – відсікати все ствердне і однозначне, що було відоме про людину віками.
Тож, тепер, навіть всупереч офіційному декларуванню «цінності людського життя», людина може бути позбавлена цього самого життя без жодної провини. Виключно лише з побажання осіб, від яких це життя залежить. Наприклад, коли людина іще ненароджена або хвора та/або «віджила своє»…
Натомість іншій людині навіюється і нав’язливо дарується можливість невпізнавано спотворити себе аж до умовного перелицювання в іншу стать, коли змінюються офіційні документи, а всіх людей навколо зобов’язують заперечувати очевидну реальність. Усе це є ніщо інше як дика антропологічна єресь. Але сучасне священноначалля не дає публічного ляпасв єресіархам, а навпаки, підтримує її, навчає їй, а віднедавна – офіційно благословляє.
І це третє антидиво, що потворить нашу реальність за будь-якою традицією, за будь-яким стилем, за будь-яким календарем.
Цими антидивами, цим нарочитим, зумисними, химерними й лицемірними спотворенням істини, моралі та реального стану речей ми не просто зневажаємо подвиг святителя Миколая і всіх святих усіх часів; ми не просто брутально плюємо на святість Різдва Христова…
Ми – як люди, творіння Боже – кидаємо виклик самому Творцю землі та неба...
15/06/2022
29/12/2021
16/11/2021
29/12/2020