Західноукраїнський центр коучінгу та розвитку особистості

Підлі дуже легко беруть гору над порядними, бо відразу бачать у них ворогів.
Порядні ж люди часто ставляться до підлих так, ніби ті справді варті поваги.
Нерозумний принижує того, хто думає глибше.
Неграмотний знецінює освіченого.
Невихований дивиться зверхньо на культурного.
Так відбувається повсюди.

Усе це прикривається звичними словами на кшталт:
«Я проста людина», «не люблю зайвих розмов», «і без книжок прожив», «мені того не потрібно, маю інші дари».
А за цією оболонкою часто ховаються злість, заздрість і болісне відчуття власної нікчемності.
«У житті ви не раз зустрінете людей і з подивом подумаєте: “Чому ця людина мене недолюблює, я ж нічого поганого не зробив”.
Помиляєтесь. Головна образа в тому, що сама ваша присутність суперечить його зіпсованій природі».

Андре Моруа

У 1956 році філософ Гюнтер Андерс написав пророчий роздум:

Щоб придушити будь-яке повстання, зовсім не обов’язково застосовувати насильство. Методи, подібні до тих, що використовувалися за часів Гітлера, давно застаріли.

Достатньо сформувати настільки потужну колективну обумовленість, щоб сама ідея повстання не могла навіть виникнути в умах людей.

Ідеальним варіантом було б виховати людей, обмежуючи їхні біологічні здібності з моменту народження…

Після цього слід ввести суворі обмеження. Різко скоротивши освіту, зробивши її орієнтованою виключно на освоєння професійних навичок.

Неосвічена людина матиме обмежений спосіб життя… Мислення такої людини буде визначатися лише тими знаннями, що їй доступні, і тим менше вона буде здатна сприймати нове.

Ми повинні зробити так, щоб доступ до науки ставав все більш складним. Щоб між людьми і науковою сферою існував чіткий розрив, а інформація, доступна широкій публіці, не мала підривного характеру.

Особливо важливо — без філософії.

Тут слід використовувати силу переконання, а не пряме насильство: масово транслювати розважальні програми, які будуть стосуватися лише емоцій і інстинктів.

Розум людей має бути зайнятий марними справами — музикою, іграми та розвагами.

Мета — утримувати свідомість від глибоких роздумів.

Сексуальність потрібно поставити на перше місце серед інтересів людини. Немає кращого соціального транквілізатора.

Загалом, все слід робити так, щоб ліквідувати серйозну частину людського існування, висміювати справжні цінності та постійно підтримувати легковажність. Ейфорія публічності має стати еталоном людського щастя і взірцем свободи.

Таким чином, обумовлення призведе до такої інтеграції, що єдиний страх, який слід підтримувати, полягатиме у виключенні з системи, тобто в неможливості отримати доступ до умов, необхідних для щастя.

З зазомбованою людиною, сформованою таким чином, слід поводитися відповідно до її стану — як із стадом. І за нею потрібно стежити, як за стадом.

Все, що сприяє апатії її мислення, слід вважати суспільним благом. А все, що могло б її розбудити, необхідно висміювати, придушувати та боротися з цим.

Будь-яка доктрина, що ставить під сумнів систему, має бути позначена як підривна, як терористична. А тих, хто її підтримує, слід надалі розглядати як терористів.

— Гюнтер Андерс, «Застарілість людини», 1956 рік

Коли кит помирає… це не кінець. Це початок.
Тіло кита не плаває на поверхні вічно. Зрештою воно повільно, тихо опускається на дно океану.
Це явище називають “падіння кита”.
І там, у глибинах, відбувається щось дивовижне.

Тіло одного-єдиного кита стає прихистком життя.
Протягом десятиліть воно живить сотні морських істот: акул, крабів, дрібних падальників і унікальні форми життя, яких не існує більше ніде.
З однієї смерті народжується ціла екосистема.
Із смерті проростає життя. Тихе. Рясне. Святе.

Але є й більше.
Упродовж усього життя кити поглинають вуглець із атмосфери.
І коли вони помирають та занурюються на дно, цей вуглець іде разом із ними, де залишається замкненим на століття.
Навіть після смерті вони допомагають охолоджувати планету, що нагрівається.
Навіть у тиші — захищають нас.

А поки вони живуть… співають.
Не словами, а звуками настільки потужними, що можуть долати тисячі кілометрів під водою.
Матері співають своїм малятам.
Деякі групи згадують тих, кого втратили.
Інші чекають тих, хто залишився позаду.
Їхні пісні — це не просто комунікація.
Це зв’язок.

Серце синього кита — розміром із невеликий автомобіль.
І коли він занурюється у найбільші глибини…
воно б’ється лише двічі на хвилину.
Наче шепоче нам:
Зберігай спокій.
Пірнай глибше.
Рухайся граційно.

Колись моряки боялися китів, як чудовиськ.
Сьогодні ми знаємо правду:
Вони — лагідні гіганти.
Охоронці океанів.
Носії пам’яті.

Так само, як слони навчають співчуття на землі,
кити шепочуть його у воді.
І обидва види показують нам:
Велич не кричить.
Вона співає. Веде.
І коли приходить час… віддає себе, перетворюючись на щось ще більше… 🧡
(З мережі)

Травень 2024 року. Південь Бразилії накрила найбільша за десятки років повінь.
Місто Каноас опинилося під водою — затоплені вулиці, дахи будинків ледь виднілися над брудною течією.

І саме там, серед нескінченних хвиль, люди побачили його — коня, який стояв на даху затопленого будинку.
Сам. Чотири дні.
Без їжі. Без питної води. Під пекучим сонцем і проливним дощем.

Через колір шерсті місцеві дали йому ім’я Карамело (карамелька).
Його фото, зроблене з дрона, миттєво облетіло світ: мокрий, але прямий і гордий, він ніби відмовлявся впасти. Не намагався стрибати — просто стояв і тримався.

Коли стало зрозуміло, що сам він не зможе врятуватися, розпочалася складна операція.
До нього дісталися на човнах, ветеринари ввели заспокійливе, щоб він не поранився від страху. Обережно підвели надувну платформу, перекотили коня на неї та повільно доправили до берега. Люди на вулицях аплодували.

Карамело вижив. Його оглянули, дали воду й корм. А фото з його порятунком стало символом стійкості.

Бо головний урок цієї історії не лише в тому, що його врятували.
Справжній сенс у тому, що він не зламався, коли все навколо руйнувалося.

Стійкість — це не чекати на диво.
Це зберігати внутрішнє світло, навіть коли ти сам.
Не втратити гідності, навіть якщо ніхто її не бачить.

Часом життя ставить нас на свій «дах» посеред «ріки» — у ситуацію, де страшно й самотньо. І ти не знаєш, чи хтось прийде. Але кожен день, коли ти залишаєшся на ногах, — це вже перемога.
(З мережі )

Кім Унг-Янг (народжений 8 березня 1962 року. ) — людина з найвищим відомим IQ, занесеним до Книги рекордів Гіннеса з IQ 210

Говорив з 6 місяців, вільно читав з 3 років (японська, англійська, німецька - на вивчення іноземної мови знадобилося близько 30 днів). У 4 роки розв'язував невід'ємні та диференціальні рівняння, писав вірші, а ще є чудовим художником!

Запрошується до студентів Ханянського університету фізичного виховання, де відвідує заняття від 4 до 7 років.

У 1970 році. , у віці 8 років його запросили до США до НАСА, де закінчив ступінь бакалавра.

У 1974 році він почав свою дослідницьку роботу в НАСА і продовжував її до 1978 року. І раптом... Повернення додому в Південну Корею

Він закінчує всі навчання за рік і починає працювати... як доцент в провінційному університеті.

Коли журналісти запитали, чому він це зробив, Кім Ун Ён дав дивну відповідь, яка, можливо, дорівнює найбільшому людському

"Можна володіти видатними інтелектуальними здібностями, бути генієм математики та знавцем мов найвищого рівня, але розуміння власних почуттів не розвине, це може сильно перешкодити вашому особистому та емоційному розвитку. "Інтелект та емоції тісно пов'язані, а гармонійний розвиток вимагає вміння усвідомлювати свої почуття та керувати ними.

Ніщо інше не має значення!!!

Я був там, де більшість людей хоче бути...

ТАМ НІЧОГО НЕМА!!!

ЦЕ ПУСТО!!!

Я повернувся до базового. "

Блажен той муж, воістину блажен,
котрий не був ні блазнем, ні вужем.

Котрий вовік ні в празники, ні в будні
не піде на збіговиська облудні.

І не схибнеться на дорогу зради,
і у лукавих не спита поради.

І не зміняє совість на харчі, -
душа його у Бога на плечі.

І хоч про нього скажуть: навіжений,
то не біда - він все одно блаженний.

І між людей не буде одиноким,
стоятиме, як древо над потоком.

Крилаті з нього вродяться плоди,
і з тих плодів посіються сади.

І вже йому ні слава, ні хула
не зможе вік надборкати крила.

А хто від правди ступить
на півметра, -
душа у нього сіра й напівмертва.

Не буде в ній ні сили, ні мети,
лиш без'язикі корчі німоти.

І хто всіляким ідолам і владам
ладен кадити херувимський ладан,

той хоч умре з набитим гаманцем, -
душа у нього буде горобцем.

Куди б не йшов він, на землі і далі,
дощі розмиють слід його сандалій.

Бо так воно у Господа ведеться -
дорога ницих в землю западеться!

(Давидові псалми, переспів псалма 1)

Сербська перфоманс-художниця Марина Абрамович та її коханець і колега, німецький фотограф Улай сидять один навпроти одного.
Їхні ніздрі заткнуті. А роти злиплися в пристрасному поцілунку.
Насправді вони з'єднані спеціальним пристроєм таким чином, що вдихають і видихають повітря (точніше - вуглекислий газ) один одного.
Їх вистачило на 17 хвилин. Після чого - обидва знепритомніли від нестачі кисню та перенасичення вуглекислим газом.
Перфоманс називався "Смерть себе".
Це була метафора згубності співзалежної любові. Токсичної любові. Коли двоє дихають один одним.
Віддаючи все, ти не залишаєш нічого собі. Задихаєшся від надлишку близькості (інколи - буквально).

“Смерть себе” - це ще й про его, яке зникає, коли ти зливаєшся з іншим. Про те, як любов може поглинути, стерти межі, зробити двох - одним.
Тож якщо відчуваєте нестачу повітря - озирніться навколо. В чому ви розчинились? Чому чи кому дозволили себе поглинути?

Любов - це не злиття. Це вміння бути разом, даючи іншому дихати. Тобто жити.
(Т.Сміт)

Господи, спаси мене від згубного прагнення неодмінно висловлювати свою думку з кожного приводу і за будь-яких обставин.
Визволи мене від бажання кожному зробити прямими стежки його.
Вчини мене серйозним, але не смутним, бадьорим, але не суєтним.
Захисти мій розум від безперестанного поглиблення в подробиці і наділи мене крилами, щоб я міг на льоту ловити суть речей.
Стережи двері губ моїх від бажання розповісти про мої страждання і недуги, бо в міру їх примноження, бажання перераховувати їх з роками стає все більш солодким.
Дай мені, Господи, терпеливість вислуховувати інших.
Не смію просити у тебе кращої пам'яті, але прошу дарувати мені істинне смирення.
Наділи мене свідомістю того, що і я можу деколи помилятися.
Зроби так, щоб я залишався милий людям, хоча дехто з них ледь стерпні.
Яви милість мені знаходити хороше там, де воно непомітне,
і відкривати приховані гідності в людях.
Даруй мені, Господи, милість говорити про це!

Напис з могили св. Томи Аквінського

Ви прийшли голими. Ви підете голими…

Ви прийшли без володіння, ви підете без володіння…

Ваша перша ванна? Вас помили…

Ваша остання ванна? Хтось вас помиє…

Будьте світлом там, де панує темрява. Будьте теплом для замерзлих душ. Будьте словом розради для тих, хто плаче.

Бо зрештою, усе, що залишиться після нас, — це не наші будинки, не гроші, не статус. Лише відлуння наших вчинків у серцях тих, кого ми торкнулися любов’ю.

Життя — це подорож, а не змагання. Тут немає переможців чи переможених, є тільки ті, хто навчився любити, прощати й віддавати.

То ж любіть щиро, прощайте від серця, живіть так, щоб кожен ваш день був подякою Богові за дар життя. І нехай кожен ваш крок залишає слід добра у світі.
( Ігумен Саватій Собко )

З Всеукраїнським Днем Психолога , друзі !

Психолог — той, хто бачить невидиме.

У світі, де так багато шуму, очікувань і тривог, психолог — це той, хто допомагає людині почути себе. Його робота — не просто слухати. Це — мистецтво тримати простір, де безпечно бути собою. Де можна торкнутися болю, пережити втрати, знайти сили на новий крок.

Психолог не вирішує за людину — він іде поруч. Він — дзеркало, в якому можна побачити себе справжнього. Він — провідник у темряві, де народжується надія.

Цінність роботи психолога — у зміні. Маленькій, іноді непомітній, але глибокій і справжній. У можливості повірити, що зцілення можливе. Що ти не один. Що шлях — є.

Дбаймо про себе. І не бійтеся звертатися по підтримку. Це — не слабкість. Це — сила бути живим.

❤️Дорогі Кияни та гості міста !!
❤️
Запрошуємо на Благодійний захід
«Доброта Сердець. Ментальне здоров'я»

❤️Навчання
❤️концертна програма
❤️благодійність
Від мене -танцювальні практики «Життя , як танець з Іриною Плахтій »
Ірина Плахтій. Співавтор успіху.
❤️
Реєстрація за формою: https://forms.gle/SdrLh9ZfARm9But18
Участь безкоштовна
🗓️Дата: 15 січня 2025 р.
⏰Час: 16:30-18:30
🧭Адреса: громадський простір Vcentri HUB Коворкінг, вул. А. Малишка, 25/1
❤️
Організатори:
💫МБО «ДОБРОТА СЕРДЕЦЬ»
💫Освітня платформа «4 PEOPLE»
❤️
На заході вас чекають наступні теми:
⚡️Ознайомлення з напрямками роботи
«Доброта сердець. Реабілітація».
⚡️WELLBEING як засіб підтримки ментального здоров’я.
⚡️Представлення шотландського проекту з відновлення ментального здоровʼя «Ukrainian art project».
⚡️ «Стіл підтримки» як дієвий метод покращення ментального здоровʼя.
⚡️Хендмейд-орієнтована психокорекція.
⚡️Використання каністерапії для психоемоційної підтримки під час війни.

Також на вас чекають практичні інструменти покращення ментального здоровʼя:
✨ #Танцювальна практика: Танцююча душа. Танцюємо, усвідомлюємо, змінюємо.
✨Медитативний комплекс психологічного розвантаження.
🔥У програмі заході передбачено концертна програма за участі відомих українських діячів культури, виставки фоторобіт, кава та смаколики.

🌟«Наша основна мета - допомогти зберегти
ментальне здоров'я кожного, хто прагне
знайти гармонію в серці й думках. Ми обʼєднуємося, щоб нести світло там - де його найбільше не вистачає»

Реєстрація за формою: https://forms.gle/SdrLh9ZfARm9But18
Будемо щиро раді бачити Вас на благодійному заході❤️