Rifleman

Привіт стрілкам! Наступне, що попало під заміну - хвостовик затвора у S4. На всіх фотографіях червоним виділені місця на турецькому варіанті, які мені не сподобались.

Поруч на кожній фотографії - італійській варіант від М4S90, для порівняння.

Ще на старті, при первісному відборі, кинулось в око - частина хвостивиків на рушницях Aksa S4 була трошки вигнута.

На моїй рушниці, до речі, теж хвостовик виглядав кривуватим із заводу. Хоча, зброя працювала.

Але - після першої сотні пострілів доволі активно пошла виработка металу, можна побачити на останньому фото (зі знаком оклику).

Зверніть увагу, це точка контакту хвостовика із затвором.

Або якість металу невідповідна, або знову помилки при термообробці.

Так що, при модернізації системи возвратного механізму, як на мене, хвостовик теж заслуговує серйозної уваги.

Італійській хвостовик взаємозамінний з турецьким варіантом. Є в наявності у офіціалів в Україні.

Геометрія хвостовиків схожа, але варіант Benelli вироблений з більшою кількістю технологічних процедур.

Більш складні форми, це бачиш коли крутиш обидва в руках.

Заміна (у сукупності з пружиною і подавачем, про які писав раніше) перевірена настрілом в півтори сотні набоїв, механізм рушниці працює штатно.

Перевірка проводилась на набоях 32 - 36 грам.

Після відстрілу останнього патрону, затвор стає на затворну затримку.

Спостереження і модернізація продовжується.

На зв’язку!

Привіт стрілкам! Попередні пости були про те, що назвав би "дитячі хвороби". Бо, якщо розуміти і знати чого чекати/куди дивитись, то гіркого присмаку від трати грошей на турецьку рушницю не має залишитись.

Але знову повторюсь - турецька рушниця це не те, що буде гарантовано працювати "з коробки". Безумовно, це моє особисте бачення питання. В когось може бути іншій досвід і все чудово. Но щось мені не віриться.

Пропоную дивитись на цю зброю як на напівфабрикат, який потребує доопрацювання. І після цього рушниця має стабільно робити свою роботу.

А саме - бути готовою темпово відстріляти магазин-два-три по ворожому ФПВ патронами 3/0, "контейнер", 36 грам, якісного виробника.

Ну або матч по рушниці за правилами HMR колись у майбутньому.

Отакими бачу її задачі суто для себе.

***

Тож, рушниця відібрана, перебрана, "дитячі хвороби" локалізовані та з ними проведена відповідна робота.

Настав час підвищення ресурсу механизмов рушниці та стабілізації можливих слабких місць.

***

Наостанок важливе уточнення - після лікування "дитячих хвороб" рушниця працювала в штатному режимі. Всі заміни, про які напишу тут і далі, проводяться превентивно. Даби підвищити надійність зброї ДО виникнення можливих проблем.

Один добрий друг навіть мене докорив, що цікаво було б подивитись на те, скільки б ця S4 пропрацювала на рідних турецьких деталях, а ти одразу все міняєш.

Честно скажу, в мене є конкретний план. І в ньому має бути надійна, підготовлена антидронова зброя.

Тож, такі претензії одразу попрошу не висувати.

Є компанії-імпортери, хай беруть своїх ЛОМів (Лідерів Общєствєного Мнєнія) та трошки піднапрягуться - проводять тести, привозять на якісь змагання зразки, підвищують "фідбек" з виробниками з Турції.

Бо насправді, повністю згоден з такою цікавістю до цього типу зброї. Україні дуже потрібні надійні, відносно недорогі (600-800 доларів) напівавтомати +\- схожого форм-фактору.

Бо, якщо дива не буде, то далі питання індивідуального антидронового захисту буде тільки рости. Майже у всіх прикордонних зонах, самі все розумієте.

Отже, друзяки, закриваємо питання "чому одразу заміна" і переходимо до деталей модернізації.

***

Першим модернізацію провів відносно вузла зворотної пружини.

Питання пружин взагалі, в збройовому світі, дуже цікаве, якщо вникнути.

Може хто не стикався, але ті ж компанії-монстри на кшалт Beretta, CZ, SIG, Walther не виробляють магазини для своїх пістолетів самостійно. Питання на контролі у підрядника.

Отакої.

Кожен досвідчений стрілець розуміє, що від магазина залежить стабільність роботи зброї. Десятки тисяч циклів пружина магазину має витримувати, не втрачаючи свої характеристики і продовжуючи подавати патрон за патроном. Бажано, у будь якому розумному стані забрудненості.

І, якщо перевірити, то у якої-небудь культової Beretta 92 магазин і пружина-подавач в магазині буде від невідомого виробника. Можливо з'ясується, що це якийсь Mec-Gar.

Для більшості геть незнайомий бренд. Хто такі?

Але це тільки на перший погляд, бо у світі зброярів все трішки інакше. І на збройових заводах дуже добре знають компанію Mec-Gar, доречи з Італії.

З 1965 року ці італійці набрали дуже серйозні обороти і сьогодні є одним з найбільших у світі виробників магазинів. І, що важливо в контексті сьогоднішньої розмови, пружин до цих самих магазинів.

Така дрібничка, на перший погляд, якась пружина. Що там її робити? Чув такі питання не раз.

Але навіть топові виробники віддають цю "дрібничку" на аутсорс, бо технологічно питання виробництва пружин насправді дуже серйозне.

Це складна металургія.

Чому? Бо потрібен точний контроль температури, щоб пружина не "сіла" після тижня використання.

Виробники зброї купують готовий дріт, але навивка та загартовування потребують окремих цехів. І у результаті, топові виробники прийшли до того, що простіше це віддати стороннім експертам з досвідом, репутацією та обладнанням.

***

До чого ця попередня розмова? Тому що у зброї пружини є не тільки в магазинах.

Саме на зворотню пружину, розташовану в прикладі і штовхаючу затвор вперед після пострілу та екстракції гільзи, жаліються користувачі на американських форумах. Не тільки у AK-SA, взагалі.

І пишуть про проблеми "недозакриття" затвору, яка іноді трапляється у турецьких реплік Benelli M4S90 при сильному забрудненні.

Проблема вирішується очікувано - заміною пружини на італійську (але це тільки частина айсбергу остаточного закриття питання).

Отже, наші заокеанські колеги часто відзначають, що оригінальна пружина Benelli виготовлена з якіснішого дроту, який краще тримає жорсткість при нагріванні та має передбачувану швидкість повернення затвора.

Для мене важливим параметром була заявлена 100% замінність деталей AK-SA на Benelli. Тому вона й була придбана.

Українські офіціали Benelli такі пружини мають, тож я не заморочувався и замінив турецьку на італійську. На фото "італійка" знизу, більш довга.

Разом із цим зміг знайти й італійський штовхач. Він теж є на фото, зі світлого металу. Форма і вага штовхача у турка і італійця майже однакові.

Але вирішив там де можна, все міняти на італійське, тож рухаюсь згідно плану.

***

В наступному пості напишу про ще одну заміну, для вирішення цього ж питання - підвищення стабільності подачі набою та руху затвору.

***

P.S. Панове, пишу окремими постами, щоб відокремлювати етапи. Ну і трошки зручніше цей епос вам презентувати.

Але є нюанс - не всі ваші коментарі бачу оперативно, деякі бачу просто по факту, через кілька днів/тижнів.

Може в алгоритмах ФБ щось змінилось, може я став сильно військовим. Нічого виключати не можна)))

Хотів сказати - без образ, якщо я десь ігнорую питання/комент. Простіше продублювати.

Всіх обняв. На зв'язку.

Слава Україні!

"Ну що ж, а ми продовжуємо нашу передачу" як колись було у старій композиції групи Фліт :)

Першим задокументованим браком (в сенсі виходу зі строю конкретної деталі) очікувано стає один з поршнів подвійного газблоку.

Ви пам'ятаєте, в оригінальній Benelli це головна фішка - розділені та незалежні два газових блока.

А головною фішкою цієї репліки Aksa Arms є 100% взаємозамінність деталей з оригіналом. Тому є інформація що де-які колеги-американці перекидають італійські запчастини в свії "турконеллі" S4 і отримують задовільний результат.

Не готовий підтвердити це на сто відсотків, але поки все що міряв, стає. Але ж тут ще досвід експлуатації потрібен, а не примірка. Но про таки експерименти і заміни пізніше.

А поки повертаємось до першого задокументованого браку. Не можу сказати, що я не знав про таку можливість. Мав інформацію, що в ідеалі турецькі поршні "ходять" до 5000 пострілів. Але брак буває. І на поршні є нарікання у американських колег, в першу чергу.

Бо там, в США, ця рушниця теж відома, але під назвою SDS Knoxville S4.

Доречи, на ресівері ця назва теж присутня. То ж можно зробити певні припущення про можливість відвантажень рушниць з одного виробництва (і партій) на різні ринки.

Вирішується питання проблемних поршнів по різному.

Хтось (американськи приклади) готовий вкинути приблизно 250 доларів і поставити два оригінальних поршня.

Хтось докупає запасні турецьки і контролює стан.

Мій загнуло та деформувало на першій сотні пострілів. Саме тому й писав - знайомство на полігоні з рушницею треба робити не поспішаючи. Пачка, дві і розібрали, подивились - чи все норм з поршнями.

У мене в першій сотні були різні навіски, від 28 до 36 грам. Магнуми не планую під цю зброю, надлишкового оптимізму й віри в дива немає.

Заміна бракованого поршня пройшла без питань, тому й одразу попереджав - треба впевнитись, щоб були запасні частини.

В принципі, гадаю не сильно принципово, який варіант "турконеллі" брати. Якщо є нормальний сервіс із ремкомплектами, і доступ до нього.

Але скажу, дія протверезна - зброя одразу визначає межі і кордони. Може бути ефективним інструментом, при певних умовах і розумінні.

Без ілюзій.

Далі нас чекає приклад. Як бачите на фото, конструкція наступна:

- Внутрішня труба із возвратною пружиною (яка штовхає затвор назад), вкручена в ресівер (ствольну коробку);
- На неї одягнена зовнішня труба, на яку одягається приклад;
- З тильної сторони розбирається "шестигранником", підібрати розмір і теж кинути в чохол (дивись P.S.)

Нас цікавить фіксація внутрішньої трубки в ресівере. Заводський фіксатор різьби не працює, в моєму случає приклад почав прокручуватись після 80 пострілів.

Робити процедуру краще в толковому сервісі, є нюанси по тому на яку глибину закрутити внутрішню трубку. Або одразу подивиться, сфоткайте із внутрішньої сторони ствольної коробки перед тим як викручувати.

Коли виправляли мою ситуацію, трубка вже викрутилась трохи і брали ще одну аналогічну рушницю, розбирали і заміряли. Бо стопора у внутрішньої трубки немає, можна або перекрутити (і загнати в ствольну коробку глибше чим треба), або недокрутити.

Оці моменти якщо упустити на етапі підготовки, "у полі" може бути весело.

P.S. Болт під шостигранник не став саджати на фіксатор резьби, просто затягнули крепко, але обережно.

Бо в цей вузол (внутрішня труба з возвратною пружиною) нам ще буде треба заглядати. Про що буде розмова далі.

По планке Пікатінні - якщо планується робота з коліматором, то планку треба відкрутити від рушниці. Перевірити стан болтів, почистити заводський фіксатор різьби. Під планкою с високою ймовірністю знайдеться алюмінієва стружка.

Все почистити, обезжирити, посадити на новий "локтайт" (і болти, і саму планку не завадить). Після цього сутки дав рушниці полежати, щоб все точно нормально застигло. Перестраховка, але так колись навчили, то й не міняю звички.

Але фіксатор різьби нам потрібен не тільки тут. Далі буде :)

Перша порада щодо нової "турконеллі" - придбати запасну рукоять зведення затвору ("флажок"/"прапорець"). Не чекаючи коли оригінальна буде втрачена, просто одразу закрити це питання.

Коштує "прапорець" 600 гривень чи щось приблизне.

Але обов'язково взяти не будь-яку рукоять, а попросити декілька і обрати той варіант, який зайде в посадочне місце максимально плотно, без люфта.

Тобто обирати з рушницею в руках, свідомо.

Це знизить риски втрати рукояті в процесі стрільби. Бо є неприємні історії. Треба бути готовим, що цю рукоять можна втратити. І розуміючи це треба:

1. Мати в екіпі (десь під рукою) другу рукоять;
2. Знати як можна екстрено відкрити затвор за допомогою інших підручних засобів (хоч ключ від авто);

Порада відноситься до будь якої репліки Benelli M4 в принципі, незалежно від бренду. Так ще з перших "сулунів" зразка 2018 року повелось.

P.S. Додатково в чохол одразу можна покласти коротку шліцеву викрутку, щоб мати можливість використовувати її як важіль і розібрати рушницю "у полі". Бо зворотня сторона медалі плотно сидячої рукояті затвора - пальцями вона витягається тільки у дуже сильних хлопців)))

Під час процедури не забудьте натиснути пальцем на поворотну личинку затвора, щоб виконати процедуру технологічно корректно, без зайвих навантажень на цей вузол.

Привіт стрілкам! Як і обіцяв – розказую яку платформу обрав для будування «кінетичного» РЕБ. Не буду зупинятись на важливості такої зброї в особовому арсеналі, тут кожен вирішує сам.

Довго міркував щодо моделі. Варіантів в бюджетному сегменті багато, але мене цікавили конкретні характеристики.

Вибір пав на компанію Aksa Arms, модель S4.

А то ж ви телефонуєте, пишете питання: "Що обрав?" А я обіцяв довго не інтригувати)))

Ну і зрозуміло - я не амбасадор ні виробника, ні імпортера. Звичайний військовослужбовець. Тож, не планую ні рекламувати, ні перехвалювати цю зброю.

Суто особовий досвід та спостереження.

Спочатку озвучу кілька правил, без яких я би не підходив до турецьких рушниць:

- Вибирати з фахівцем по зброї (бажано в сервісі) з кількох однакових рушниць. Бо контроль якості у турків доволі лояльний до кривих мушок, різьб ect;

- Вибирати ті моделі до якої у офіціалів є ремкомплекти/запчастини. Це турок, без цього ніяк;

- Мати особистий досвід зброяра (або розвивати) і розуміння як працює зброя, де шукати дефекти;

- Ретельно та системно обслуговувати зброю та дивитись за нею не як штабні за табельним «калашем» з чисткою раз в «квартал»;

- Мати всі потрібні інструменти під рукою «тут», а не дома;

- Мати базові запчастини, якими потроху обростати;

- Не вірити в дива, така зброя не прощає недбалості;

- І авжеж – після покупки (і ДО стрільби) тут же розібрати до гвинта, перебрати, перемити, видалити залишки стружок, консервації, замінити неякісні фіксатори різьби на правильні;

***

Окремо про першу стрільбу.

Авжеж, після вибору та підготовки, з рушниці треба простріляти кілька сотень набоїв. Не як на Ютубі по 500 за раз, а вдумливо.

Обирати робочу навіску в діапазоні від 32 до 36 грамів.

Вистріляв пачку-дві, розбери зброю, перевір, передивись робочі поверхні, подивись люфти. Ми про це ще поговоримо. Головне - не поспішайте на цьому етапі, він важливий.

***

Не дивлячись на ретельний відбір, на те що ця репліка М4 від Aksa Arms присутня на північно-американському ринку, має гарні відгуки та вважається доволі якісною копією Benelli, у мене з нею все одно вилізлі «дитячі хвороби», які без контролю принесли би неприємні результати.

Наступного разу напишу про них і способи лікування виявлених проблем. А також про те, чому саме такий форм-фактор зброї :)

На зв’язку!

Багато колег, хто проходив одеські змагання, пам’ятають потертий помповий дробовик, який «Ліга» використовувала як гостьовий. Останній раз в цій ролі він працював на турнірі «Тропа скаута» у листопаді 2021 року, можна побачити на фотках в коментарях.

Тоді це був простий Maverick М88, безіменний та скромний.

І сьогодні розповім вам його історію.

***

До мене рушниця попала з Києва, влітку «карантинного» 2020 року. Це був перший випадок в моєму житті, коли я не платив за зброю. Просто друг написав – є «помпа», може буде в нагоді? Стрілецький клуб це змагання, тренування. Багато людей і зайвим «ствол» 12 калібру ніколи не буде.

То ж, я сказав – дякую за таку щиру пропозицію. І класичний короткий «Мавр» офіційно прописався в Одесі. У цього дробогана почався шлях учбової зброї.

Брав його на тренування по напрямку Combat shotgun, щоб вчити новачків. Привозив на змагання і клубні турніри як «гостьову» зброю, яку в розумному сенсі «не шкода». За рушницею дивився, але не сказати, що прямо сильно переймався.

Класична «робоча конячка».

І працював ці роки М88 саме так – в тирі та на стрільбищі, отримуючи новий настріл та трошки додаткових подряпин. Чесно кажучи, жодного разу в той період не замислювався навіть якій в нього загальний настріл та скільки років взагалі цій рушниці.

Таке «інструкторське» життя було у М88 до лютого 2022 року.

***

Не можу сказати, що подальші події, в сенсі – велика війнонька, сталася особисто для мене зовсім несподівано. Ми готувались зустрічати «дарагіх гастей», но в цій підготовці дробовикам відводилась допоміжна роль. Ставка робилася, скажемо так, на іншу тактику протидії московським окупантам.

Але і не сказати, що цей дробовик просто прописався в сейфі з початку навали.

Оскільки була звичка використовувати його як «гостьову» зброю, то М88 по рознарядці став частиною арсеналу для захисту одного одеського двора багатоповерхівки від неприємних ситуацій.

Одні одесити мобілізувались у Військо, як і я сам. Інші налагоджували патрулювання спальних районів, створювалися дворові оборонні наряди, нічні контр-диверсійні патрулі цивільних з силами оборони. Там хватало людей з мисливською особистою зброєю.

До речі, найбільш екзотичною, на моїй пам’яті, з того що мені особисто якось зустрілося у 2022 році на вулицях Одеси – цивільний «патрульний» добрий хлопець Генадій з «двудулкою» в 28 калібрі. Більш того, рушниця була придбана саме в перші дні, під час лютого ажіотажу навколо продажу цивільної зброї, часто за неадекватні гроші. Як сам Генадій сказав тоді – взяв, що попалося за більш-менш розумний кошт.

Отже, учбовий «Мавр» на цьому фоні виглядав доволі непогано. І на якийсь час М88 і бандальєра з картеччю стали єдиним «кордоном оборони» цілого під’їзду панельної дев’ятиповерхівки. Так мені було трошки спокійніше йти служити.

Дні змінялись тижнями й місяцями. Сили оборони України чинили спротив та били у відповідь, патріотичні цивільні підтримували опір як могли. Певен, кожен з нашої спільноти вносив свій вклад у якусь частину спротиву.

В боротьбі за Україну минула битва за Київ, потопили крейсер «москва», звільнили острів Зміїний, сталася раптова Харківська наступальна операція та довгоочікувана деокупація Херсона у 2022.

Прийшов 2023 і зазвучав Бахмут, битва за Чорне море, бідовий плацдарм в Кринках, створення авіаційної та ракетної коаліції, переговори про вступ до ЄС, початок масштабних атак «шахедов» та пошук протидії, створення формату МВГ.

Події цих років, у всіх хто був причетний до опору, летіли перед очима як гірський серпантин в Карпатах.

І десь там, на фоні цих історичних подій у Країні, стояв притулившись скромний та старенький «Мавр» із картеччю в бандальєрі. З 2022 аж до 2024 року, трошки прибитий іржею.

Чесно кажучи, навіть і забув про нього.

***

Згадав про те, що в Одесі в мене є запасний «гладкоствол» влітку 2024.

Сталося це під час військової роботи на Півдні. У той час вже звик тримати під рукою особистий Mossberg М590, оскільки перше ж знайомство з ворожим ФПВ показало, що табельний АК-74М не дуже для ефективного захисту групи.

Короткий Moss 590 - точно не самий «антидроновий» варіант, але на той час і це було непогано.

Рушниць не хватало, тому і цей самий «інструкторський» М88 поїхав на допомогу до правильного бойового колективу.

І в «Мавра» почався новий шлях, вже як військової зброї.

Густий південний пил, товстим шаром забиваючий всі механізми. Польові дороги, та швидкість «пікапу» під 150 щоб проскакувати небезпечні зони, прильоти ФПВ поруч, посадки та закинуті, напівзруйновані хати в опустілих селах через постійні обстріли російських окупантів.

Цей старенький «Мавр» побачив немало сучасної війни. Але це не додало йому тактикульності, бо дробоган так і залишався – простеньким, добре пошарпаним по кущах, «заброшках» та автомобільної підлозі.

***

Десь через рік, у 2025 року роздався дзвінок. Набрали з дозвільної, вийшли терміни дозволу на гладкоствольну зброю – привезти на огляд, для фото, щоб додати рушниці у нову базу МВС.

За якийсь місяць-півтора таки добрався до дозвільної, прихвативши і Моссберг, і «інструкторський» Маверік з групи аеророзвідки.

Наприкінці 2025 року всі хто хотіли та мали необхідність по службі, вже отримали достатньо розуміння та особистого досвіду щодо дробовиків.

Тож, вирішив не повертати потертого «помпового» ветерана на війну і відправити його на відновлення.

Бо після року його мобілізації, «Мавр» був добре побитий польовим життям.

***

Рушниця поїхала у збройовий сервіс, де ствол та ресивер були пофарбовані наново, заразом М88 отримав новий бронзовий подавач в магазин.

Новий шар якісної фарби скрив подряпини, металеві частини наситились якісним мастилом, механізми УСМ та затвору були перебрані.

Це був скоріше жест поваги до зброї. Не дуже строїв якісь конкретні плани на «Мавра» у цей період. Психологічно, скоріш, все одно за інерцією дивився на цей М88 як на звичний, резервний варіант.

Тож, обидві рушниці знову встали разом. Начебто одна платформа і форм-фактор. Але час і умови наклали відбиток на їх зовнішність та сприйняття.

Особливо скромно «Мавр» виглядав на фоні мого Mossberg M590, поступово все більше адаптованого під військові умови – покраска у «оливу», коліматор Aimpoint, пружини в УСМ від M-Carbo, армійські антабки Grovtec, міцний ремінь, ліхтар.

Певний час думав перейти з М590 на напівавтомат. Але ціни на те, що достойно уваги, визивають криву посмішку.

До «турків» довго приглядався, але ця історія буде наступною. Бо в 2026 році таки зробив перехід після ретельного аналізу.

***

Так от, повертаючись у 2025 рік - коли після буцматого М590 в руки брався легенький М88, він зачаровував своєю простотою та витонченістю.

В якийсь момент вирішив проекспериментувати та перекинув на М88 телескопічний приклад FLEX.

Тут жарти скінчились, бо легенький і компактний М88 почав потихеньку витісняти повнорозмірний М590 там, де треба було просто прихватити із собою 12к на короткій виїзд.

Як такий собі «truck gun».

Тож, повноцінної демобілізації у М88 так і не вийшло поки.

***

Прийшлось поставити на М88 старий і перевірений Фенікс ТК-15, який пам’ятає ще перше закриття сезону Ліги у 2012 році з нашими нічними вправами на «Олімпі». Але працює і я довіряю йому.

І окрім патронташу на прикладі додав «сайд седдл» на ресивер. Бо 16 набоїв у/на зброї це аргумент. Втім великий «сайд седдл» з 3Д та на велкро, тому при необхідності він швидко знімається.

Та навіть в цій комплектації з повнорозмірним ліхтарем під 18650, вага М88 – 3,2 кіло (звісно без набоїв).

Той самий ідеал для «довгої» зброї-компаньйона.

В чохлі-рюкзаку «магпулівський» ремінь на швидкозємних антабках і підсумок з додатковими набоями + аптечка.

Отак старенький М88 почав знову свій службовий шлях, після відновлення. Але чесно скажу, тільки тою зимой мені в голову вперше за весь час прийшла думка – а скільки взагалі рочків цієї рушниці?

***
І під новий рік у грудні 2025 році відправив лист в Mossberg customer service, де попросив підказати дату вироблення за номером зброї.

Через добу отримав відповідь – листопад 1994 року.
Отже, станом на сьогодні цьому М88 пішов 32 рік.

Важко сказати, яким саме чином рушниця попала в Україну. В 1990-х роках вже існував імпорт цивільної зброї в нашій країні. Починали перші кроки імпортери, було відносно легко завезти «гладкоствол» і самостійно, як робили одеські моряки.

На помпові дробовики був стабільний попит, бо починали працювати охоронні агентства та приватні інкасатори.

Може для когось буде відкриттям, але й український кримінал в 90-х шанував короткі «помпи з пістолетками», без прикладів.

Оцих PGO дробоганів чимало їздило в багажниках «бойвих машин братви» того часу.

Деякий час в Одеській області, навіть, для придбання саме помпового дробовика був потрібен особовий дозвіл начальнику обласної міліції. Такий ось цікавий історичний факт.

Отже, як саме ця рушниця приїхала в нашу країну, та який до 2020 року в неї був шлях, поки не підтверджено перевіреними фактами.

Може, це було доволі скромне життя дробовика для home defense у поважній родині.

А може ця «помпа», бачила щось цікаве і до 2022 року.

Залишається тільки гадати.

***

Тому, якщо нам бажається конкретики, у рамках продовження історії цього М88, можна звернутись до періоду, більш насиченого фактажем – чому взагалі з’явилась модель М88.

І чому її назвали Маверік?

Або, як поправляють мої улюблені граммар-наці – мЕверік, із наголосом на перший склад.

Попереджу - це не маркетинговий текст.

Бо без образ, але сучасний збройова реклама відходить все далі від текстів на десятки тисяч символів. Знімати безкінечні Tik-Tok ролики простіше та надійніше для цільової «аудиторії зі смартфону».

У моєму ж випадку це просто цікавість фаната і розповідь для таких самих поціновувачів зброї.

Ну і ще я продовжую тренувати українську, мені корисно писати «з голови», без комп’ютерного перекладу.

***

Отже – трошки про історію для ентузіастів.

Ім’я Maverick для мене довго затулялося більш потужним брендом Mossberg. Але, ось ця «помпа-ветеран» підштовхнула мене до бажання дізнатись більше щодо цього розділу збройової історії.

Ми знаємо, що бренд Maverick був створений як такий собі «лоукост-підрозділ». Керівництво Mossberg мали бажання домінувати на ринку зброї для самооборони, у сегменті менше 250-300 доларів.

Це була стратегія захоплення масового ринку, без шкоди для репутації основного «преміального» бренду.

Головним «супротивником», авжеж, був Re*****on з його бюджетною моделлю 870 Express.

Re*****on 870 мав репутацію «золотого стандарту», але коштував доволі дорого. Щоб не втрачати покупців, Re*****on випустили версію Express — з грубішою обробкою та пластиком замість дерева.

Другим суперником для Mossberg у 1980-х та 1990-х роках у США скоріш за все можна вважати Wi******er. У цей період Wi******er пропонували модель 1200 та 1300 Speed Pump.

На третє місце можна поставити Stevens, бренд давно на той момент належачий Savage Arms.

Рушниці від Stevens Arms традиційно займали нішу недорогої зброї в США. Їхні «помпи» (наприклад, модель 67) були прямими конкурентами Maverick.

Саме з ними Maverick боровся за звання «народної рушниці».

Ну і , насправді, вже потрохи з’являвся імпорт з Китаю та Туреччини. Від китайської Norinco на американський ринок їхали копії відомих рушниць.

Наприклад, репліки Ithaca 37 або Re*****on 870. Безумовно, вони відрізнялись дуже низькими цінами.

Від турків почали приїжджати ранні моделі від Hatsan або Akkar, які теж тиснули на ціну бюджетної зброї.

***

Отже, перед керівництвом Mossberg у 1980-х сформулювалася конкретна задача – протидіяти та переграти конкурентів.
Для цього у 1988 році компанія Mossberg побудувала новий завод у штаті Техас.

Доречи, індекс рушниці «88» прив’язаний саме до року початку виробництва.

Стратегічний задум був простий – розмістити виробничі потужності на кордоні з Мексикою. Потім підключити аутсорсинг з сусідньої країни, де робоча сила дешевше.

Додатково конструкція запобіжника, цівка та покриття були спрощені.

Багато деталей виготовлялися на заводах у Мексиці. За американським заводом залишилася фінальна збірка і контроль якості.

Це дозволило значно знизити ціну зброї, зберігаючи маркування "MADE IN USA".

***

Залишалось не менш важливе ніж економіка – маркетингова легенда та позиціонування, щоб новий бренд «зайшов» цільової аудиторії.

І тут треба глибше вникнути в назву Maverick. Бо вона зовсім не випадкова.

Компанія Maverick Arms, Inc. розташована в місті Ігл-Пасс. Це місто є адміністративним центром округу Маверік, штат Техас, США.

Назву обрали саме на честь місцевості.

А округ, своєю чергою, названий на честь Семюела Огастаса Маверіка (1803–1870) — легендарної особистості в історії Техасу.

Він одним із тих, хто підписав Декларацію про незалежність Техасу, і був великим землевласником.

Саме від його прізвища пішов термін «маверік», ставший пізніше частиною англійської мови.

Історія така - Семюел Маверік був ранчером, але принципово не таврував свою худобу. У ті часи нетавроване теля, яке відбилося від стада, називали «маверіком».

Згодом це слово почало означати людину, яка грає за власними правилами, незалежну особистість, «білу ворону» або бунтівника.

Доречі, олдам тут важко не згадати фільм «Маверік» з Мелом Гібсоном, де він грає харизматичного авантюриста епохи Дикого Заходу. Забавно, що і ця картина знята у 1994 році.

Ніяк не пов’язано з рушницями бренду, але підкреслює бунтарський дух, закріплений за ім’ям в англомовному середовищу того періоду.

Тож, з точки зору символізму для зброї, назва ідеально підійшла.

Для штату Техас це була данина місцевій історії та гордість за локальне виробництво.

Для північно-американського ринку вона створювала образ надійної, «ковбойської» зброї для незалежних людей, цінуючих практичність вище за пафос.

І доволі цікаво, що модель Maverick 88 на протязі «дев’яностих» виявилася настільки вдалою, що фактично «вбила» багатьох дрібних американських виробників бюджетних рушниць, які не змогли забезпечити таку ж надійність за таку низьку ціну.

***

Після цього історичного екскурсу можу додати тільки одне. Старенький, але надійний «Мавр» настільки знайшов своє місце, що з середини 2025 року став головним супутником там, де не треба брати табельну зброю.

Легкий – бо годинами в рюкзаку на спині це важливо для мене. А ще простий та надійний. Більшого від нього не потребував.

То ж, станом на сьогодні, Maverick M88 став моїм головним «трак-ганом» та зброєю-компаньйоном.

А важкий і габаритний Mossberg 590 спочатку став у сейф. Але питання повноцінної «антидронової» рушниці жодна з обох помп не вирішувала.

То ж навесні 2026 року Mossberg 590 знайшов нового власника. Тримати його далі в сейфі не було сенсу, жодних задач під нього не було у мене.

А я почав новий особистий збройовий «антидрон» проект на базі напівавтомату, зі змінними чоками і стволом 18,5”.

Бо у 2026 році не мати антидронову рушницю це велика розкіш для українських громадян. Не можу собі такого дозволити)))

І так, нова рушниця зроблена в Турції.

У що б я сам не повірив, скажи мені хтось таке 10 років тому. Але у все інше я б теж не дуже повірив, з того що сьогодні стало нормою життя.

Просто Світ змінився і ми змінилися разом із ним.

Але ця історія ще пишеться і якщо цікаво, буду ділитись нею по етапах доведення нової рушниці до правильного стану.

На зв’язку!