30/09/2026
Ткане з повітря та загартоване століттями!
Традицію серпанкового ткацтва Дубровицької громади офіційно внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України. Ця унікальна технологія створення напівпрозорого лляного полотна ( серпанку) є історичним надбанням Рівненщини і стала шостим елементом від нашого краю, який отримав визнання на державному рівні.
Серпанкове ткацтво- це унікальна локальна методика виготовлення надзвичайно тонкої, майже повітряної та напівпрозорої тканини з особливого давнього місцевого сорту льону, який на українському Поліссі називали «Лущик». Отримане з нього волокно жінки ретельно чесали та буквально «тягнули» по воді, щоб повністю очистити від пилу й костриці, досягаючи товщини нитки, подібної до волосини.
Традиція серпанкового ткацтва охоплює не лише створення самого полотна, а й виготовлення з нього автентичного одягу ( серпанковий строїв)- наміток, сорочок, спідниць, які здавна вважалися святковими та весільними
Знання передавалися виключно по жіночій лінії. За давнім звичаєм, коли дівчина напрядала свій перший клубочок, його символічно спалювали — щоб у неї ніколи не зникало натхнення та бажання прясти далі
Серцем і головним хранителем цього прадавнього ремесла є село Крупове Дубровицької міської територіальної громади . Зараз над збереженням та популяризацією серпанку активно працює ціла спільнота.
Носіями традиції є видатні місцеві майстрині, серед яких- Заслужена майстриня народної творчості України Ніна Рабчевська (основний носій знань), а також Ніна Журавльова, Ольга Придюк, Тетяна Бернацька, Марія та Ірина Плескачі.
Активну роботу у фіксації, збереженні та поширенні інформації про поліський серпанок наш Рівненський обласний центр народної творчості у партнерстві із зацікавленими інституціями, фахівцями та носіями традиції розпочав близько двох десятків років тому. Завдяки такій системній роботі традицію серпанкового ткацтва у 2018 році було внесено до обласного переліку НКС, що стало першим кроком до національного визнання. Здійснюється постійна фіксація досвіду носіїв ремесла, їх запрошують на різноманітні виставки і для проведення майстер- класів, щоб навчити молодь унікальній технології.
Відродження й популяризація древнього ремесла стало поштовхом для створення майстерні ручного ткацтва «Серпанок», яка діє на базі етнопарку «Ладомирія» у Рвдивилові. Це- єдине місце в Україні, де в промислово- ремісничому масштабі вдалося повністю відновити втрачені технології виготовлення унікального поліського серпанку. Для цього тут відновили локальне вирощування льону- лущику, який був повністю забутий, аби відтворити автентичний замкнутий цикл виробнитва поліського серпанку- від зернини до готового прозорого одягу, за яким стоять у черзі.
Традиції оживають, якщо є ентузіасти, які вкладають у збереження своєї спадщини душу, знання й бажання!
🌾 Національний перелік нематеріальної культурної спадщини поповнили три нові елементи
Продовжуємо зберігати живі традиції та нематеріальну культурну спадщину України.
Міністерство культури України доповнило
Національний перелік трьома новими елементами:
🔹 «Шахтарські бувальщини про духа-охоронця» — оповіді, що сформувалися у професійному середовищі шахтарів під впливом життєвих ситуацій і вірувань. Їхній головний герой — дух-охоронець шахт Шубін. Згодом ці бувальщини поширилися і серед мешканців шахтарських міст та містечок.
🔹 «Панаїр — традиція святкування греків України» — релігійне, громадське та сімейне свято, яке поєднує звичаї різних часів. Його назва походить від давньогрецького слова «πανηγύρι» — «гуртом», або «загальне зібрання».
🔹 «Традиція серпанкового ткацтва» — локальна технологія виготовлення тонкого напівпрозорого лляного полотна — серпанку, яка історично побутує у селах Дубровицької міської територіальної громади на Рівненщині. Традиція охоплює як виготовлення самої тканини, так і створення виробів із неї.
Місцевим громадам рекомендовано врахувати пропозиції з охорони цих елементів, розроблені Експертною радою з питань нематеріальної культурної спадщини при Міністерстві культури України.